Після публікації про подвиги захисників Донецького аеропорту та їх бойового командира Олександра Трепака (у номері за 13 травня «Щоб вільним був народ») до редакції посипалися дзвінки та повідомлення. Читачі висловили вдячність нашим хлопцям та захват їхніми вчинками. Водночас зауважили: невже в житті вони лише «кіборги»? Насправді вони впевнені, що наші хлопці «з броні й криці» завдяки тому, що найперше вони справжні люди — чуйні, добрі, справедливі. Люблять свої сім’ї, своїх батьків, свою землю. Саме цим вони сильні, саме цим непереможні. Отож вирушаю до Олександра Трепака — Героя України, командира відчайдушних «кіборгів», звичайної людини з династії захисників.

З-за дверей виринає невисокого зросту коренастий чоловік із відкритим обличчям та щирою посмішкою. Без військової форми та нагород не дуже й схожий на героя-розвідника... З дитинства Олександр мріяв стати десантником, проте аеромобільного факультету на той час в Україні ще не було, тож довелося вступати до піхотного. Далі — роки офіцерської служби на різних посадах у всіх видах розвідки розвідпідрозділів Збройних Сил: військовій, радіо- та інформаційній. Ще один її вид, спеціальну, опанував, проходячи службу в кіровоградському полку спецпризначення з 2008 року.
А започаткував військову династію прадід Олександра — Матвій Трепак, який пішов на фронт у 1944-му разом зі своїм сином Стахом. Після тяжкого поранення старшого Трепака комісували. А молодшому, 16-річному хлопцеві, довелося продовжувати воювати. Спочатку він бив фашистів як звичайний піхотинець, а згодом став навідником кулемета ДШК, форсував Одер, брав Берлін. Сьогодні вже діду Стаху, який живе на Вінниччині, 87 років.
Батько Олександра — Сергій Стахович — кадровий військовий. Під час строкової служив розвідником-радистом у 12-й окремій бригаді спеціального призначення ГРУ ГШ. Далі були надстрокова та школа прапорщиків. Закінчив службу начальником радіостанції у військах зв’язку Одеського військового округу.
Нині військову службу справно несе цілий військовий «підрозділ» родини Трепаків. У полку спецпризначення — дружина Олександра та рідний брат Олексій. Ще один брат, Артем, служить на одному з кораблів Чорноморського флоту. Сини 15 та 13 років навчаються в школі, активно займаються спортом, щоб також стати справжніми захисниками Вітчизни. Такими, як прапрадід Матвій, як прадід Стах, як дід Сергій, як батьки й дядьки. Бо вони — з династії захисників!

Кіровоград.