Цю історію розповіла нам Надія Лебідь. Дмитрик — перший онук в їхній родині. Його появи на світ чекали з великим нетерпінням, особливо піклувалися про харчування молодої матері, щоб у неї було достатньо грудного молока. Проте в новонародженого щось викликало алергію, найзлішим проявом якої є бронхіальна астма. Уже в перші дні життя в диханні малюка рідні почули легеньке посвистування. Лікар, що прийшов оглянути новонародженого, назвав їхні побоювання безпідставними. А вже через місяць з кисневою подушкою та крапельницею матір з дитиною відправили до Сумської обласної лікарні. Маму «посадили» на жорстку дієту, щоб виявити, що викликає алергію у дитини, заборонили їсти все червоне і жовте. Але легше Дмитрику не стало. З’явився кашель, від якого хлопчик почав задихатися. І дивитися на це було несила...
Якось Надія Іванівна зустріла на вулиці давню знайому, в сім’ї якої була схожа проблема. Жінка сказала: «У вас є тільки один вихід: або перебороти страх, або все життя дивитися на інваліда», — і порадила книгу Бориса Толкачова про систему загартування холодною водою.
— Тепер я знаю, що то була невипадкова зустріч: коли людина готова ставити правильні запитання, до неї приходять правильні відповіді, — розповідає Надія Іванівна. — Звичайно, ми вагалися, радилися з місцевими лікарями. «У дитини збільшена вилочкова залоза, яке може бути обливання?» — почули у відповідь і отримали направлення до київської лікарні «ОХМАТДИТ». А там сказали: обливатися необхідно! Однак як важко було починати!.. Як важко з нашим розумінням хвороби уявити, що для хворого горла буде корисною холодна вода. Але відступати було нікуди, і ми спробували. Перший раз для Дмитрика, якому тоді виповнився лише рік, став шоком. Хлопчик дуже плакав, боявся. Донька, втомлена від постійних хвороб, була в розпачі. І тоді я вирішила підтримати її в боротьбі за здоров’я онука. Знаючи, що холодна вода на свіжому повітрі переноситься легше, повела Дмитрика на незасклений балкон і вилила відро холодної води на себе. У мене просто перехопило дух, однак я зібрала всю силу волі, усміхнулася й облила водою Дмитрика. Так кожного днями ми вдвох обливалися холодною водою, а потім робили зігрівальний масаж та дихальні вправи, про які написано в книзі. Через деякий час онук уже й сам став просити, щоб його облили водою. Оскільки живемо в багатоповерхівці і обливатися доводилося у дворі, де нікуди подітися від людських очей і запитань, то чимало наслухалися про те, як ми «знущаємося над дитиною». Адже для багатьох загартовування — це щось абстрактне, малозрозуміле. Але саме так ми і вилікували онука. Десь через рік хлопчик повністю одужав, та гартування продовжив. Нині Дмитру — 17, він цілком здоровий, активно займається спортом, навчається в коледжі. І він вартий того, що колись ми перебороли страх!
Бажаю і вам захотіти бути здоровими!
Шостка
Сумської області.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
