Сорокалітній чоловік лежав на ліжку в лікарні Конотопа й плакав. Кінострічкою проносилися в голові спогади.
...У рідному селі Сашко працював на хазяїна. Жив один після розлучення із дружиною. Колись закохався в рожевощоку пампушечку Людку з першого погляду при зустрічі в продуктовому магазині. Дівка була смілива, першого ж вечора повела за ставок, де й підкорила показного хлопця жіночими пестощами. Незабаром повідомила, що вагітна. Розписалися, забрав її у свій будинок, де жив із мамою. Молодша сестра Варвара мешкала окремо із чоловіком та дочкою Дашею. Сашко душі не чув у племінниці, балував і приділяв багато часу, контролював навчання й переповідав їй історичні факти з прадавніх часів, благо сам з дитинства був допитливим і начитаним.
Людмила розродилася дочкою. Назвали Тетяною. Тільки одразу після пологів жінка запила й загуляла. А незабаром і зовсім утекла до одного алкаша через три села, залишивши Тетянку з чоловіком. Більше року Сашко сам ростив дитину, прав пелюшки, міняв підгузки, кормив із ложечки й почувався щасливим. Допомагала в міру сил і хвора мати. Часу на племінницю більше не було, і рідна сестра образилася. На той час вона розсталася з чоловіком і намагалася знову влаштувати своє життя, тому Даша частенько була полишена на саму себе.
Якось Люда з’явилася й заявила, що має намір забрати дочку. «Я ростив Тетянку, виходжував без тебе. А тепер, коли вона сама з ложки їсть, на горщик ходить, ти хочеш забрати? Не віддам!» — обурився Олександр і пригрозив, що через суд позбавить її батьківських прав. Суд зажадав тест на батьківство, і з’ясувалося, що дочка не від нього, а Сашко взагалі навряд чи колись зможе стати батьком. Тетянку забрали. Сестра також не підтримувала стосунки. Мати злягла й незабаром померла.
Щоб забути свою самотність і смутні думки, Олександр із головою поринув у роботу на хазяїна. Повертаючись якось додому, біля самого порога спіткнувся, підвернув ногу й упав горілиць, ударившись спиною. Гострий біль через деякий час відступив, і Сашко добрався в дім. Відлежався. Наносив води, запасся дровами. Вранці стало гірше — не зміг устати. Біль у спині дошкуляв, ноги не слухалися. Благо ще сусід зайшов за інструментом та допоміг зварити борщ і гречану кашу. Сашко сам колов собі ліки двічі на день. Були думки й зовсім залишити цей світ... Але він гнав їх від себе. Через три дні біль посилився й став нестерпним. Сусід на «швидкій» відправив у міську лікарню. Грошей вистачило тільки на обстеження й на крапельниці. Рентген показав перелом одного хребця. Необхідна термінова операція.
Подзвонив сестрі, але та послалася на зайнятість, хоча пообіцяла, що племінниця принесе баночку супу. Час минав, але ніхто, крім сусіда, не з’являвся. Знеболювальні уколи тимчасово полегшують страждання, кухонна робітниця й «колеги» по палаті підгодовують (адже світ не без добрих людей), але попереду тривале лікування, а гроші скінчилися. До того ж душа Олександра болить від зради, неправди й безвиході. «Сам я залишився, нікому тепер не потрібен у цьому світі! Нехай забере мене сусід-односільчанин додому помирати», — спересердя каже Сашко. А я — його сусід по палаті й, до того ж, журналіст — заспокоюю: мовляв, напишу статтю, люди відгукнуться, допоможуть. Припустив, що знайдеться, можливо, жінка з дитиною, у якої немає житла, або біженка з Донбасу, і мешкатиме в нього та доглядатиме. Допоможи, Боже, ближньому моєму!..
P. S.: Усі імена в цій історії змінені, але бажаючі допомогти цьому чоловікові можуть звернутися до мене за телефоном і дізнатися адресу. Телефонуйте:
095-0518491, 098-2260433.
Євген Вега.
Конотоп
Сумської області.
