(Грунтується на реальних подіях)
Ще ніколи так багато людей не пов’язували свої долі з долею країни настільки тісно. Війна висвітила й оголила нерви, відчуття й почуття. Ми стали менш скептично сприймати те, що оберіг від щирого серця справді захищає, що щира молитва до Бога охороняє за тисячі кілометрів, що потрібно вірити і бути вірним — родині, Батьківщині, обов’язку, материнській любові...
Про те, що син пішов добровольцем на східний фронт, ця жінка довго не знала. Діти й чоловік не казали — боялись за її здоров’я, бо вже й так багато років хворіла. Та серце матері не обманеш. Вона довго плакала, коли дізналась болючу правду: її син воює. Та зібрала в кулак усю свою волю і вирішила: не можна впадати у відчай. Треба мати сили, щоб своїми молитвами і вірою берегти життя сина, боротися за нього, дочекатись додому цілим та неушкодженим.
В один із холодних січневих днів жінка вкотре занедужала. Напередодні серце настільки сповнилось тугою за сином і важкими недобрими передчуттями, що вже не змогла боротися зі своїми хворобами. Шалено підскочив тиск, вкотре дався взнаки цукровий діабет. Донька та чоловік наполягли: потрібна фахова допомога, самотужки їм не впоратись. «Швидка» приїхала хутко. Але на півдорозі до районної лікарні життя жінки обірвалось...
Коли страшну звістку повідомили сину, він не повірив: як це, не стало мами?! Чому вона пішла, чому не дочекалася? Ніби від сотень снарядів, рвалось від болю серце. Він помчав додому. А коли вже маму поховали, молодий військовий зв’язався телефоном із товаришами по службі і дізнався, що фактично наступного дня після його від’їзду їхню частину кинули в запеклі бої поблизу Дебальцевого, що були значні втрати і загинув один із його друзів. Напевно, міг загинути й він. Міг. Та материне серце зробило так, щоб вирвати його з пекла війни. Її смерть врятувала його життя найнебезпечнішої миті. Але ж якою страшною ціною!..
Тепер син знає: навіть у інших світах ненька оберігає його. От тільки Мамою йому вже нікого назвати...
Онуфріївський район
Кіровоградської області.
