З очей прибрали — проблему не розв’язали
Захищати вуличну торгівлю — справа не тільки невдячна, а й протизаконна. Кодекс України про адміністративні правопорушення за торгівлю у невстановлених місцях передбачає штраф від 17 до 51 гривні, а за продаж промислових товарів — до 119 гривень з конфіскацією предметів торгівлі. Санітарні лікарі в один голос кричать: там небезпечно купувати їжу — можна поплатитись не тільки здоров’ям, а й життям. Любителі чистих і вільних від заторів вулиць про своє: ящики, валізи, мішки торгівців захаращують проходи і проїзди, роблять непривабливим місто. І прихильники європейських цінностей вступають: до ЄС прагнемо, а по-дикунському їмо і торгуємо просто з землі...
Але що за диво: хоч якими законами і правилами затоптуй ці базарні пагони, вони все одно проростають на асфальті, бетоні, біля зупинки, попід парканом. Причому в усі віки і часи. То, може, не з тим і не так боремося?
Спочатку здолали базарників...
Активні кампанії протидії цій стихії у Хмельницькому спалахують із періодичністю в пару років, а перманентно тривають постійно, обмежуючись рейдами міліції, санстанції чи міського управління торгівлі. Кожен перевіряючий орган зможе надати папку із кількома десятками актів, штрафів, попереджень, які зробили за рік. Але такої активності, яка розпочалась ще з весни, в місті давно не було. Хто пов’язує це з приходом нового голови облдержадміністрації — до нього, мовляв, звернулись мешканці будинку, під вікнами якого вирував несанкціонований базар. Хто — із новим очільником міськвідділу міліції, котрий, судячи із записів у соціальній мережі, приділяє цій темі особливу увагу. Хто... Втім, про інші варіанти особливо й не чути.
Розпочалось все з того, що «поставити на місце» в буквальному розумінні слова вирішили базар, який вихлюпнувся за межі ринку «Ранковий». Спочатку продавці тулилися по обидва боки тротуару вздовж вузького проходу до ринку. Потім цей ряд розрісся попід кількома будинками. З часом перетік за перехрестя і зайняв там ще кілька десятків метрів. Можна скільки завгодно говорити про шкідливість, незаконність і непривабливість таких базарів, але це було одним із найпопулярніших для хмельничан місць покупок домашніх харчів. Та й продавці стікались сюди не тільки з навколишніх сіл, а й з районів. Бо базар виник неподалік зупинки приміських електричок, що значно спрощувало життя всім, хто зі своїм крамом добирався здалека.
Базар і тепер є. А от продавців з вулиці вирішили прибрати. І завдання це поклали на міліцію. Перші спроби закінчились скандалами і розбитими яйцями. Але попередження і кілька десятків адмінпротоколів таки зробили свою справу: вулицю розчистили від базарної стихії. І треба визнати, вигляд її став набагато привабливішим. Тепер очі не муляють ящики, газетні підстилки на асфальті, гори сміття, що залишаються після торгового дня.
А куди поділись продавці з покупцями? Їм усім запропонували обмежитись територією ринку, пояснюючи, що там є достатньо вільних місць за прилавками, котрі ніхто не поспішає займати. Так весь вуличний потік повернувся у визначені береги. І там утворилось справжнє стовпотворіння.
Цікаво, що продавці як стояли зі своїм товаром, розкиданим просто на землі, так і тепер стоять, тулячись то до огорожі, то до стіни. Тільки їм тепер набагато тісніше і не зручніше. І вже мало кого турбують норми санітарії. Зате контролер справно збирає гроші за «торгове» місце на асфальті.
Про зручність для покупців вже й говорити не доводиться. Дуже часто їх натовп йде просто суцільним потоком. Якщо втрапив у нього, то вже практично неможливо піти проти течії. Кволим і безсилим тут немає місця. Покупки на такому базарі стають справжнім випробуванням на міць і витривалість. Після такого базарювання у багатьох виривається з уст одна фраза: «Та це ж просто знущання над людьми!». Але з чистих і акуратних вулиць цього вже не видно.
...Тепер взялися за бабусь із дідусями
Натхненні такими успіхами, правоохоронці взялись і за інших торгівців — тих, що утворили свої невеличкі п’ятачки десь поблизу зупинок або на підходах до базарів. Робота так захопила, що час від часу в. о. начальника Хмельницького міського управління міліції Валерій Онісьєв повідомляє про її успішні результати у Фейсбуці: «На жаль, профілактичні бесіди і листівки не впливають на продавців. Ми вимушені складати адміністративні протоколи, адже і мешканці міста дедалі більше скаржаться на такий продаж. Лише за останній тиждень дільничними інспекторами міліції було складено майже 40 адмінпротоколів...»
Треба віддати належне такій роботі: на багатьох звичних місцях базарчиків вже не побачити. Зате можна спостерігати іншу картину: продавці туляться до кіосків, дерев, якихось підворіть і ледь не з-під поли пропонують пляшку молока чи десяток яєць. Забачать міліціонера — все ховають до сумки. Минеться загроза — таки намагаються збути свій товар, щоб не нести додому.
Днями ж довелось спостерігати ще й таку картину. Двоє міліціонерів почали проводити «виховну» роботу із 75-річним дідусем, котрий, спираючись на палицю, тримав у руках букет з ромашок. Причому стояв він просто біля свого будинку, бо, як з’ясувалось, інваліду ІІ групи просто важко йти кудись далі. А букетик йому принесла із дачі дружина, котра в поважному віці ще набирається сил доглядати за своїм квітником та городом. Для подружжя така «торгівля» — це і можливість спілкування зі світом, і дуже важливий додатковий заробіток. Бо треба бачити, як радіє дідусь, коли продасть свій букет за п’ять — сім гривень. А багато хто купує не тому, що потрібно, а просто, щоб підтримати стареньких. І як йому важко і образливо було зрозуміти те, що за свої старання він ще може заплатити штраф. Від адмінпротоколу дідуся врятували хлопці — сусіди, котрі почали соромити правоохоронців, мовляв, хіба нічим іншим зайнятись, окрім як шукати порушників серед таких?
Протокол не складали, але міліціонери були невблаганні: від закону вони не мають права відступитись, а тому «несанкціонований продавець» змушений був піти геть з цього тротуару.
Прогнати легше, аніж підтримати
З точки зору закону, міліціонери зробили все правильно. І було б просто аморально спонукати їх до інших дій. Хоча облишимо цю тему для іншої розмови. Бо не потрібно довго шукати, аби навіть під час такої кампанії знайти вуличних продавців чи валютних міняйл, котрі роками стояли і досі успішно стоять на своїх місцях, не викликаючи цікавості правоохоронців. Та проблема в іншому. Можливо, не варто боротись із тим, що попри всі закони і заборони вперто тягнеться на світ божий? Чи не краще просто допомогти людині, що попри всі труднощі й заборони пробує заробити свою копійчину на життя?
Хто бував за кордоном, певне, бачив, як це престижно і модно виставити на продаж огірок, картоплину, а чи й букет квітів, вирощені на своїй крихітній діляночці. Причому нікого не лякають такі міні-ярмарки. Навпаки, якщо не місцева влада, то прихильники цієї справи облаштовують акуратні торгові місця. Не так для прибутку — як для спілкування однодумців. Вони не конкуренти для бізнесу і не підривають економічні основи держави, не сплачуючи податки. Вони просто горді результатами своєї праці і викликають лише захоплення інших. То чому ж у нас бабусям, що у свої сімдесят-вісімдесят літ ще обробляють город, спочатку треба дійти до повного зубожіння, потім подолати сором, а лише після цього виставити десь у куточку склянку своєї квасолі чи кілька головок часнику?
А залишаючи своє «торгове» місце, дідусь сказав лише: «Не дай вам Боже, хлопці, дожити до такого віку і стояти ось із таким букетиком в руках...».
Поза сумнівом, на вулицях міста має бути порядок і чистота. Але так само незаперечно інше: не варто боротись із тими, хто попри всі труднощі самотужки прагне заробити на хліб. Знаходячи паузу між роботою на своїх городах, обриваючи руки під вагою валіз, з боєм шукаючи місце, щоб замість прилавка втиснути свою картонну коробку на асфальт, вони не становлять ані конкуренції, ані загрози бізнесу та економіці. Вони просто борються за своє існування. То чи не правильніше подумати над тим, як їх підтримати, аніж оголошувати безкомпромісну війну. Зрештою, вуличні торгівці щезли би й самі по собі, якби у суспільства не було попиту на них. Та поки хтось купує, інший продаватиме. Це вічний закон, який не здолати штрафами у кілька неоподаткованих мінімумів.
Хмельницький.
Хмельницький. Ось з таких «торгових місць» люди змушені продавати свій товар на ринку.
Фото автора.
