Свого часу, як і багато інших селян, ми з чоловіком збудували хату. Працювали у неробочий час удвох і "толоками". Глину місили босими ногами, виготовляли саман, мастили стіни, підлогу, стелю. Власноруч перекидали десятки тонн будматеріалів. Десятиліттями ми і наші односельці жили на земельних ділянках, що їх успадкували від прадідів.
Тепер, коли лишилася сама і потребую сторонньої допомоги, не можу розпорядитися власним майном, бо дім і присадибна ділянка не приватизовані. А це, на жаль, нині надто дорого коштує і вимагає чималого клопоту. Раніше у сільській раді можна було завірити будь-який документ, а тепер за кожним папірцем по кілька разів доводиться їздити за десятки кілометрів до райцентру, вистоювати довгі черги під кабінетами та давати хабарі, щоб прискорити "вирішення питання". Такі ж проблеми і у тих, чиї будинки приватизовані на нині покійних членів родини. У селах зараз багато хат, господарі яких повмирали, так і не оформивши належним чином свою власність. Що лишається сьогоднішнім спадкоємцям? Звісно: ходити по кабінетах і заносити хабарі, аби на папері узаконити свою власність, що належить їм з діда-прадіда.
Дивуюся -- яка користь із законів, за якими робота з оформлення папірців цінується дорожче за тяжкий труд! Виходить: побудуй дім, а потім купи його сам у себе? Де ж те хвалене самоврядування і вирішення питань на місцях, коли сільська рада не в праві навіть і папірця виписати?
Моя думка така: краще ніж односельці, ніхто не може знати -- чия хата, і хто її збудував. Тому і приватизаційні документи мають виписувати у сільській раді.
Христина ПАНАС, пенсіонерка.
Іванівка
Херсонської області.
