З 1997-го я на інвалідності, тож не з чужих слів знаю, як нелегко нині ведеться самотнім, пенсіонерам та інвалідам. Може, хтось порадить: як вижити інваліду І групи — прикутій до ліжка онкохворій з сином-інвалідом — коли пенсії вистачає лише на бинти, марлю та пластир? Додайте ліки, що коштують понад 2000 гривень щомісяця. Де ж їх брати? За що купувати найнеобхідніше: засоби особистої гігієни, постільну білизну, за що харчуватися? Субсидії нам чомусь не нарахували. Здається мені, що про сотні тисяч людей, які мешкають у селах, просто забули. А нам ой як нелегко! Доводиться житло опалювати дровами і на дровах їжу готувати. А і їх непросто купити, бо у ціні вони зросли в рази. Сумно, що інвалідів кинули напризволяще, виживайте, мовляв, як знаєте!
Валентина ШАПОВАЛ, голова ГО «Промінь надії».
Іванківці
Знам’янського району
Кіровоградської області.
