Мені 74 роки. У моїх руках — інструмент, який на столичному ринку «Юність» називають «ПТН ПНХ». Тому що кожен помах цим інструментом зменшує кубометри споживаного газу — російського чи якогось іншого. Конкретно: годину помахав — дров на зимовий тиждень. Чотири-п’ять днів (враховуючи заготівлю на лузі й перевезення додому) — і паливо на зиму готове. А що такі вправи корисніші, ніж гантелі та різні тренажери, то це окрема тема. Робота на лузі ліпша, ніж заняття у спортзалі. Факт.


Трохи спогадів. Коли мені було 10—15 років, я заготовляв  сушняк, збирав соснові шишки, згрібав опалу глицю й одноколісною саморобною тачкою привозив додому. Разом із ровесниками. Було цікаво, а взимку тепло. Ремарка: я виростав у сім’ї лісничого.


Ставши дорослим, я заготовляв дрова на лузі. Двоє дорослих чоловіків за осінній світловий день нарубували лози та вербового гілля на цілу зиму. Щоправда, усе те треба було ще розсікти на зручні для печі й груби поліна. При цьому ми не почували себе покривдженими, лише співчували мешканцям тих регіонів, де було сутужно з лісом.


Потім з’явився газ. Навіть у загублених серед лісів селах. Хоча ще не в усіх. Ті села заросли чагарниками, дрібнолісом. Зникли вигони й левади. Дрова більше не потрібні. Тому що є газ. Чиркнув сірником — і в хаті тепло. Дешево і комфортно.


А луги-сінокоси, осоку, очерет, лозняки, вербняки, острівці лісу випалюють. Селяни і всі, кому не лінь. А ще принагідно за склянкою кисляку чи кухлем сиродою мудрують над альтернативними й нетрадиційними джерелами тепла для своїх осель.


...А на мітинг «за дешевий газ» я не піду. Хоча раніше ходив на різні мітинги. А на такий — не хочу.


Київська область.

 

Ось які «гантелі» у селі Кантівка Хмельницької області.


Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.