Торік у селі Хибалівка закрили малокомплектну школу. Селяни твердять, що вирок «найкращому в районі навчальному закладу» винесли без їхньої згоди: рішення громади з цього питання у Куликівській райдержадміністрації проігнорували. Тож зведена у 1991 році двоповерхова будівля 2014-го виявилася не потрібною. Ніхто не подбав навіть про те, щоб вчасно, до морозів, злити воду із системи опалення і вберегти її від руйнування. Про це мешканці Хибалівки поскаржилися в листі до нашої газети: «...На окупованих територіях іде війна, розруха, гинуть люди, це дуже велике горе, а у нас, у селі, руїни робить район, все, що краще, знищує...».
«Кажуть, що школа забагато коштів витрачала на опалення (село негазифіковане, тож за паливо використовували «чорне золото»), — розповідає сільський голова Хибалівки Микола Глушко. — Але ж усі розуміють, що тут не останню роль відіграє якість вугілля, інколи таке привозили — навпіл зі сміттям!». Нині приміщення стоїть пусткою більшу частину року — лише влітку тут працює сільська бібліотекарка, яка на осінньо-зимовий сезон перебирається зі свого неопалюваного кабінету до сільради. Тим часом дітей із Хибалівки та сусідніх «кутків» і в сніг, і в спеку, минаючи двоповерхову «красуню-школу», везуть до села Вересоч, — до іншого навчального закладу, який називають опорним. Розташований він у старому одноповерховому приміщенні, швидше за все, забудови 40-х років, де немає ані спортзалу, ані банальних вигод.
«Краще б зробили опорною нашу школу, яка відповідає всім стандартам, і сюди підвозили б дітей, а не в стару-стару, холодну Вересоцьку школу, яку постійно латають», — пропонує мешканка Хибалівки Ганна Жижка, яка відправила колективного листа до редакції. У навчальному закладі є велика їдальня, «внутрішній» туалет, кімнати для ігор і відпочинку молодших діток, верстати для трудового навчання, своя теплиця, актовий і спортивний зали, де неодноразово проводилися районні змагання. Як твердять автори листа, в школі були належно обладнані кабінети хімії та фізики, вистачало приміщень для різних гуртків, мали і велике бомбосховище, яке за нинішніх часів теж річ не зайва. Бракувало одного — дітей потрібного віку.
Як повідомили в Куликівській райдержадміністрації, у 2013-2014 навчальному році у Хибалівській ЗОШ І-ІІ ступенів навчалося 11 школярів: у першому, другому, шостому та дев’ятому класах дітей взагалі не було, у третьому та четвертому сиділо по парі, у п’ятому та сьомому — по одному, у восьмому — п’ятеро. Дошкільнят у селі зареєстровано семеро, з них лише четверо тут справді мешкають. Хибалівка потерпає від економічної та демографічної кризи. «Колись тут працював колгосп- мільйонер, який і збудував нашу школу, але він давно пішов у небуття, нині жодного сільгосппідприємства немає», — розповідає Микола Глушко. Розпайовану землю селяни віддали в оренду товариству з обмеженою відповідальністю в село з меланхолійною назвою Дрімайлівка, живуть за рахунок того, що здають молоко та отримують плату за пай. Через відсутність роботи молодь у Хибалівці не затримується, тому і дітей народжується небагато.
Словом, не випадково питання про опорну школу вирішилося не на користь наших дописувачів. Протягом 2014-2015 навчального року у Вересоцькій школі І-ІІІ ступенів здобували знання 105 учнів, з яких лише 16 — із згаданого села. Підвозити в Хибалівку школярів і викладачів з Вересочі невигідно, бо тоді доведеться ганяти вже не один шкільний автобус, а два.
Батьки на Вересоцьку школу не скаржаться, кажуть у Куликівській РДА. Чиновники запевняють: там створено належні умови, зокрема, і санітарні — у 2013 році було облаштовано внутрішні санвузли для учнів 1—4 класів (шкода, що тільки для молодших школярів. — Авт.), зроблено ремонт у шкільній майстерні. У школі є спортивний клас, до послуг учнів та педагогів — 23 комп’ютери, мультимедійний комплекс тощо. Організація харчування — одна з найкращих серед навчальних закладів району (щоправда, їдальня розташована в окремій будівлі).
У серпні 2014 року більшість батьків учнів Хибалівської школи подали заяви до Вересоцької ЗОШ, а решта зробила це 1 вересня, вочевидь, до останнього сподіваючись, що в рідному селі навчальний заклад не закриють. Цього ж дня голова РДА видав розпорядження про тимчасове призупинення навчально-виховного процесу в Хибалівській школі «у зв’язку з відсутністю учнівського контингенту». Йдеться саме про призупинення, а не про закриття закладу, тобто школа залишається на балансі району, її майно має бути збережене, а якщо в селі раптом почнеться бебі-бум, і «контингент» знову з’явиться, вона може відновити свою роботу. Якщо, звичайно, за цей час не перетвориться на руїну...
Саме така прикрість сталася в іншому селі цього ж, Куликівського району — Баклановій Муравійці. «Нашу школу закрили 2007 року, 18 учнів возять за 17 км в село Горбове. Навчальна і матеріально-технічна база там набагато краща, небо і земля, порівняно з тим, що було у нас, — розповідає сільський голова Наталя Притиковська. — А призупинена школа руйнується. Ще 2011 року, коли снігу було багато, відійшла стіна, почав руйнуватися дах. Будівля мала два крила: одне — зведене 1947 року з тієї цегли, яку взяли з розібраної церкви, інше — збудоване 1967 року з нового матеріалу». Цікаво, що встояла саме та частина, яку звели з «намолених» цеглин.
Кому молитися, щоб зберегти школу у Хибалівці, селяни вже не знають: звертались і до районної влади, і до обласної, та марно. Минулої весни район запропонував відкрити у «призупиненому закладі» садочок, але тільки на 15 діток і лише на літній період. Його б відвідували місцеві малюки, а крім того, дітей планували підвозити з інших населених пунктів. Та депутати сільради і чиновники з РДА не порозумілися в питаннях фінансування дошкільного закладу, тож, зрештою, його відкрили в іншому селі — у Вересочі. В РДА кажуть, що садок однозначно фінансували б з районного бюджету, але депутати сільради просто відмовилися від ідеї сезонного садка і не ухвалили рішення про його відкриття.
«Район мав би виділити кошти і відремонтувати у нашій школі опалення, — каже Ганна Жижка. — Район того робити не захотів, і свої гріхи хотів скинути на сільраду, щоб вона все ремонтувала і за все-все платила... А де у сільради гроші?». Як твердять мешканці Хибалівки, саме з вини районного начальства зі шкільної системи опалення торік вчасно не злили воду, а коли вдарили морози, система розмерзлася, десь труби луснули, а десь їх довелося частково повирізати болгаркою.
Хоч як дивно, але стан шкільної системи опалення наші телефонні співрозмовники у Хибалівці і Куликівці оцінюють по-різному: в селі кажуть, що вона виведена з ладу, а в райцентрі (тобто в Куликівській РДА) — що «знаходиться в робочому стані»...
Та головне, що і Хибалівська громада, і Куликівська райдержадміністрація мають спільне бажання знайти застосування приміщенню школи — якщо не в освітній галузі, то в якійсь іншій. Як варіант селяни пропонують відкрити будинок для літніх людей, оздоровницю або реабілітаційний центр для воїнів АТО. Місцеві краєвиди сприяють релаксу і зціленню — природа тут чарівна, за три кілометри від Хибалівки на відпочивальників чекає Десна, а селом протікає ще одна річка. Як повідомили в РДА, інформацію щодо цього об’єкту внесено до Інвестиційного паспорта туристичної галузі району, розміщено на сайті райдержадміністрації та подано до департаменту економічного розвитку ОДА — з метою пошуку інвесторів. На них з нетерпінням чекають і в Хибалівці, і в Куликівці.
Історична довідка
Село Хибалівка Куликівського району Чернігівської області вперше згадується в грамотах кінця 17— початку 18 сторіччя. В давнину було заселене в основному козаками. У 1880 році в Хибалівці відкрили церковно-приходську школу, де навчалися переважно діти заможних селян. У 1991 році в селі збудували сучасну школу на 198 учнів. 2014 року роботу єдиної в Хибалівці школи, однієї з найкращих в районі, було призупинено.
P. S. Торік законодавці спростили процедуру ліквідації сільських малокомплектних шкіл — скасували положення про те, що закрити навчальний заклад можна лише за згодою зборів місцевої громади. Відтоді такі рішення ухвалюють районні ради. Нині оптимізацію цієї ланки освітньої мережі пов’язують з політикою децентралізації і хочуть її віднести до компетенції укрупнених місцевих громад. Певні орієнтири тут має закласти новий закон «Про освіту», проект якого вже підготували в профільному Міністерстві. Його автори не стомлюються повторювати — принаймні початкова школа має бути розташована у тому селі, де дитина мешкає. Але ця теза чітко не сформульована. Більше того, законопроект дозволяє територіальній громаді «прийняти обґрунтоване рішення про доцільність здобуття дітьми початкової середньої освіти у закладі іншого населеного пункту». Тож, напевне, можна сказати одне: через економічну та демографічну кризу і на Чернігівщині, і в інших регіонах України і надалі закриватимуть малокомплектні школи. Бюджету вони обходяться занадто дорого: у згаданій Хибалівській школі, за даними РДА, утримання одного учня у 2013-2014 навчальному році коштувало 75 780 грн., у той час як держава (за нормативами Мінфіну) на одного школяра виділяла 8 123 гривні. Крім того, якісну освіту такі заклади дати не можуть: у деяких «малих» школах учитель із дипломом «трудовика» викладає по п’ять непрофільних предметів.
Хибалівська школа.
Фото надане авторами листа.
