За останні півтора десятиліття село Петрівці, що в Миргородському районі на Полтавщині, пережило не одне «земельне» потрясіння. Чого варта лише багаторічна боротьба його мешканців за право на земельний пай. Адже після того, як колишній колгосп перетворили на державне сільгосппідприємство, розпаювання тут стало неможливим. Зрештою, ту вотчину столичних посадовців знову реорганізували в КСП і таки розпаювали. При цьому без землі залишилося чимало трудівників, які десятиліттями працювали на ній, але, звісно, не втрималися у «добитому» господарстві до початку «великого переділу». Не менше образ викликав і минулорічний розподіл ділянок серед працівників соціальної сфери. Адже до когорти «щасливчиків» потрапило чимало «лівих» людей, передовсім із числа родичів і наближених до керівників сільради та депутатів. За таких обставин «ліміт» на сваволю й кричущу несправедливість, здавалося, вже вичерпаний, але...
Ультиматуми від «представника» фермера
Першого жовтня нинішнього року до будівлі Петрівцівської сільради на розкішному «Лексусі» під’їхав незнайомець. І, як то кажуть, з порогу ультимативним тоном зажадав від в. о. голови сільради Ольги Гаркавенко підписати акти погодження меж земельних ділянок загальною площею майже 170 гектарів. Оскільки вони, мовляв, хоч і розташовані поблизу довколишніх сіл в адміністративних межах сільради, та віднедавна мають нового «хазяїна» — фермера з Лохвицького району. Останньому своїми наказами дозволи на виготовлення проектів землеустрою надало керівництво Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області. То які можуть бути питання? Тим паче, що й необхідні землевпорядні документи вже фактично готові...
За лічені хвилини той незнайомець на «Лексусі» такий само ультиматум намагався висунути голові сусідньої Гаркушинської сільради Олегу Кобильченку. Як з’ясувалося, всюдисущий «фермер із Лохвицького району», котрий живе за десятки кілометрів звідси, воліє взяти під своє крило 78 гектарів масного чорнозему ще й поблизу Гаркушинців. Причому йдеться саме про ті ділянки за межами населених пунктів, які після згаданого більш ніж тривалого розпаювання земель державного сільгосппідприємства імені Іваненка обидві сільради намагалися зарезервувати для своїх «безземельників». Насамперед — нинішніх і колишніх працівників соціальної сфери та учасників АТО.
За таких обставин про жодне добровільне «сусідство» з чужим фермером не могло бути й мови. Тож в обох сільрадах власник «Лексуса» отримав відкоша. І разом зі слідами від дорогущої іномарки залишив тут безліч запитань. Скажімо, чому той фермер, якого ні в Петрівцях, ні в Гаркушинцях ніхто ніколи в очі не бачив, спілкується з новими «сусідами» через посередника? Адже, назвавши його прізвище, чоловік на «Лексусі» репрезентував себе лише як... «представник» фермера. При цьому свого прізвища взагалі не називав, а дозвільні документи показував тільки з власних рук. Чи багато ви бачили фермерів, «представники» яких їздять на «Лексусах»?
Кому потрібна рілля під Миргородом, із Полтави видніше...
Зрештою, чи був «хлопчик», тобто й сам фермер-«невидимка», і надані йому в Полтаві дозволи? Першим із офіційних джерел про це дізнався власкор «Голосу України», до якого по допомогу звернулися тамтешні селяни. У відповіді на наш запит в. о. начальника ГУ Держгеокадастру в області Наталія Дяченко повідомила, що наказами Головного управління згаданому фермеру справді «надано 5 дозволів на розробку проектів відведення земельних ділянок загальною площею 169,53 га на території Петрівцівської сільради». Ці накази «видані 03.09.2015 року... відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу». Оскільки йшлося про виділення землі для ведення фермерського господарства, то ст. 134 цього кодексу дозволяла обійтися без проведення аукціону.
Водночас, за інформацією пані Наталії, станом на 1 жовтня довкола Петрівців для учасників АТО була зарезервована одна земельна ділянка площею 20,75 га. Та тільки, мовляв, ні на ту дату, ні тоді, коли видавалися згадані накази, від учасників АТО чи інших громадян, які мешкають на території сільради, заяв на виділення земельних ділянок до Головного управління не надходило. Так само, за твердженням в. о. начальника, не бачили тут і рішення Петрівцівської сільради від 14 травня 2015 року, в якому йдеться про резервування 41,7 га землі для місцевих учасників АТО саме на тих ділянках, які в Полтаві вирішили подарувати «зальотному» фермеру... Може, в сільраді просто пізно «прокинулися»? Із цим категорично не погоджується новообраний голова Петрівцівської сільради Сергій Чех, який раніше працював у ній спеціалістом й опікувався юридичним супроводом земельних питань.
— Погляньте лишень на додані до відповіді «Голосу України» викопіювання земельних ділянок, — зауважує пан Сергій. — Ту, що має площу 20,75 га і зарезервована для учасників АТО, займають сіножаті. Можливо, комусь із півтора десятка земляків, котрі повертаються з війни, справді знадобиться трава, щоб накосити її кролям чи худобі. Однак більшість із них хочуть одержати ділянки, які можна засівати для нових врожаїв. Саме тому на травневій сесії депутати вирішили звернутися до обласного «земельного» управління з проханням зарезервувати для учасників АТО 41,7 га. Саме ці гектари тепер фактично відбирають у них полтавські чиновники. Адже іншої вільної ріллі довкола наших сіл просто немає. Рішення цієї сесії ми направили у Головне управління Держгеокадастру ще 21 травня. Не дочекавшись відповіді, нагадали про те прохання листом від 14 липня. Чому його там «не помітили», можна лише здогадуватися...
Накази підписувалися тільки за «спасибі»?
І це при тому, що заяв на виділення землі мешканці Петрівцівської сільради, за словами пана Сергія, написали десятки... Учасники АТО раніше з такими заявами не зверталися тільки тому, щоб не наражатися на відмову, бо тоді ще та рілля не була вільною — перебувала в оренді. Але найбільше обурює селян ігнорування інтересів їхньої громади з боку обласних «земельних» посадовців.
На запитання «Голосу України», хто саме в ГУ Держгеокадастру підписував ті «дозвільні» накази, в. о. начальника не відповіла...
Тим часом, на Полтавщині вже «засвітили» не одне прізвище відверто «підставних» фермерів, у тому числі й з інших областей. На них поспіхом оформляли тисячі (!) гектарів нібито «вивільненої» землі. Зазвичай ішлося про ті площі, які раніше роками обробляли місцеві аграрії, котрі через штучні бюрократичні перепони не могли вчасно переоформити договори оренди на них. Зате всілякі зайди опинялися біля ласого земельного «пирога» першими... Справжніми замовниками-ляльководами таких оборудок ставали латифундисти всіх мастей, серед яких були й впливові столичні політики.
Водночас обласні й столичні посадовці тоді також посилалися на закони, згідно з якими на сотки може претендувати кожен громадянин України. А хто вже першим розгледів у земельному кадастрі вільну ділянку й добіг до чиновницького кабінету зі своєю заявою на неї — то вже справа техніки... Чи товщини гаманця? При цьому голоси тих, хто наполягав на необхідності узаконити погодження будь-яких рішень стосовно надання гектарів за межами населених пунктів із органами місцевого самоврядування чи взагалі передати останнім повноваження розпоряджатися ними, тонули у «гарячих» дискусіях. Надто вже не хотілося декому відбирати у згаданих посадовців право, по суті, одноосібно розпоряджатися товарною землею за корупційно-хабарницькими схемами...
«Цінна вказівка» є, та громади все одно ігнорують
Чи справді за нинішніх умов обласні «земельники» могли не зважати на позицію двох сільрад? Міркуйте самі. Порядок прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою територіальними структурами Держгеокадастру під час розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності регулюється наказом згаданого органу від 4 червня 2015 року. В ньому прописаний обов’язок нижчестоящих підрозділів у строк до двох днів після одержання заяви надсилати «запит органу місцевого самоврядування (сільській, селищній, міській раді) за місцем розташування земельної ділянки з проханням висловити позицію щодо можливості передачі земельної ділянки... у власність або користування (на безконкурентних засадах)».
Такі офіційні запити до місцевих рад повинні містити також «прохання перевірити», чи не суперечать наміри віддати комусь ту чи іншу ділянку генпланам населених пунктів і стратегії розвитку територіальних громад. Після цього червневого наказу Держгеокадастру за №95 яких іще «цінних вказівок» не вистачало посадовцям облуправління, щоб вони у вересні (!) не «дарували» майже 250 гектарів орної землі за спинами двох сільських громад? «Від нас ті дозвільні накази в облуправлінні просто приховали», — констатує Сергій Чех. Натомість усі карти відкрили перед згаданим фермером-«невидимкою». А як же з ним познайомитися?
З відкритих джерел власкору «Голосу України» вдалося дізнатися тільки про те, що чоловік із таким прізвищем, ім’ям та по батькові колись очолював колективне сільгосппідприємство у Лохвицькому районі. Про його сьогоднішню фермерську діяльність, як то кажуть, ні слуху, ні духу... Тож телефоную голові Лохвицької районної асоціації фермерів Віктору Щурову. «Такого фермера не знаю, — каже пан Віктор. — Мабуть, це той чоловік, який працював у райсільгоспуправлінні, а потім, коли колгоспи вже «валилися», керував одним із КСП. Можливо, він і має трохи землі чи орендує паї, та серед представників нашої асоціації точно не значиться. А взагалі, ситуація, коли через підставних людей відбирають землю у фермерів справжніх, типова і для нашого району — тільки прізвища тут інші. Вважаю, що таких «колег» треба гнати від землі подалі».
«Сьогоднішнє нахабство переплюнуло вчорашній безмір»
Після того, як в обох сільрадах «представнику» фермера на «Лексусі» відмовили у погодженні меж, ні у Петрівцях, ні в Гаркушинцях він не з’являвся. Та якщо в обхід громад спритники зуміли «протягти» згадані дозвільні рішення, то де гарантія, що вони так само закулісно не намагатимуться зареєструвати право власності на омріяну земельку? Щоб цього не сталося, новообрані депутати Петрівцівської сільради, за словами її голови Сергія Чеха, вирішили звернутися до суду, аби він скасував ті накази. «Ми з сусідами подаватимемо судовий позов разом, — доповнює колегу голова Гаркушинської сільради Олег Кобильченко. — Адже у нас «з-під носа» так само нахабно намірилися забрати 78 гектарів землі. Серед них є й ті 10 гектарів за межами села, які планували виділити для учасників АТО».
Пенсіонер із Петрівців Олександр Рибалка, котрий 47 років пропрацював у колгоспі шофером, був серед тих односельців, які понад 12 років (!) добивалися розпаювання довколишніх земель. «Тоді також доводилося «пробивати» безліч бюрократичних перепон, — пригадує Олександр Павлович. — Та сьогоднішнє нахабство посадовців, чиновників і «грошових мішків» переплюнуло навіть учорашній безмір». Селяни іронізують: може, тому, що раніше «Лексусів» у нас не було? Адже на таких «крутих» іномарках міряти і ділити родючі чорноземи Полтавщини не дуже зручно. Зате для земельного «дерибану» цей транспортний засіб, здається, просто незамінний...
Полтавська область.
У Петрівцях під час неодноразових обговорень «земельного безміру» селяни не стримували емоцій.
Фото автора.
