Репортаж з лівого берега Сіверського Дінця
Найбільша річка Східної України немов стала водорозділом між двома регіонами Луганської області. На правому березі — сепаратисти, на лівому — наші підрозділи. Із середини грудня річка замерзне, й умовний кордон зникне.
Що ближче до передової, то більш укріплені придорожні фортеці, то помітніші сліди військового протистояння. На лівому березі Сіверського Дінця про бої нагадують численні блокпости, безлюддя на вулицях і понищені артилерією будівлі.
У садочках побільшало дітей
Нетривке перемир’я у райцентрі Станиця Луганська дало перші результати. В місцевих школах і дитячих садочках побільшало дітей. Спочатку жінки повернулися, а за ними і чоловіки потягнулися.
Найбільше слідів боїв залишилося поблизу мосту через Сіверський Донець. Нині тут діє піший перехід. Близько півтори тисячі осіб щодня приходять відвідувати своїх родичів. Вони небагатослівні. Кажуть, що нічого доброго там немає — і показують рукою на окуповану частину Луганщини. Всюди біда, хіба що в Станиці продукти дешевші, а від протистояння всім стало гірше.
Одразу за річкою починаються позиції сепаратистів, на яких останнім часом поменшало бойовиків. Їх відкликають у тренувальні центрі й муштрують до нових баталій. І ніхто по обидва боки річки не може сказати, коли все закінчиться.
«Перемир’я нетривке, — погоджується наша співрозмовниця, педагог за освітою. — Але Станиця оживає. Люди відновлюють понищені будівлі. Вони хочуть спокою. Стрільба всім набридла».
Серед найпекучіших проблем станичники часто називають особисту безпеку, забезпечення медичним обслуговуванням, безробіття, відсутність засобів для існування.
Біля залізничної колії ми зустріли чотирьох солдатів, котрі допомагали станичнику розвантажувати шифер.
Настрої всюди однакові: час зупинитися, бо народ втомився, скільки вони ще будуть там чубитися. Промовляють ті слова й показують вгору, мовляв, мова йде про владу.
Що найбільше вразило — це те, що в людей нема агресії. Навіть у місті Сватовому, де вибухнув склад боєприпасів, військових зустрічають словами: «О, хлопці приїхали».
У Сватовому постраждав район біля автостанції — пошкоджено сотні будинків. Люди тут розгублені, бо відчувається брак інформації. Місцеві газети виходять раз на тиждень і не встигають за подіями. Провідне радіо знищене — його замінили ФМ-станції. Канал обласного телебачення важко налаштувати, бо передавачі непотужні. Всі опинилися в інформаційному вакуумі. Особливо відчувається брак регіональної інформації, яку часто подавали місцеві видання.
Передній край у полоні кремлівської пропаганди
У місті Щастя — це колись був район Луганська — ми не знайшли жодного газетного кіоску чи книгарні. Єдине джерело інформації — російські телевізійні канали. На околиці розташовані блокпости, за якими починаються позиції сепаратистів. Місто далі залишається в окупації російської пропаганди.
Біля ринку розговорилися з жителем приміського села, який приїхав по продукти. В 62-річного дідуся вийшов з ладу китайський мотоцикл. Приміський транспорт їздить рідко, тому люди надіються лише на себе. Пересіли на велосипеди і мотоцикли.
Дід назвав себе корінним росіянином. Каже, що за Януковича ніколи не голосував, бо «зек» нічого доброго для народу не міг зробити. Брат його живе в Підмосков’ї, але переїжджати він нікуди не збирається. Працював на зерноскладі, поки в нього не влучили кілька снарядів. Після чого працівників відправили на біржу. В усіх бідах винить олігархів:
— Як би дали народу пожити, то і Крим був би наш, і на Донбасі не стріляли б. Вони довели країну до ручки. Як вижити на дві тисячі? А тут ще нові рахунки за комуналку принесуть. Війну треба закінчувати. Якщо далі нас робитимуть бідняками — біда буде, — застерігає.
— А як війну закінчити? — запитуємо.
— Як у Першу світову. Виходити з окопів і домовлятися.
Селище Трьохзібенка, яке розташоване за 30 кілометрів від Луганська, немов вимерло. Лише кількох осіб побачили в центрі поблизу магазину. Подекуди сільською дорогою проїжджали військові, чиї блокпости розташовані біля мосту через Сіверський Донець.
Біля пам’ятника ватажку селянського повстання козаку Булавіну гуртувалися дітлахи. Очікували на «школярик» (автобус), щоб поїхати на екскурсію.
Село козацьке. Ночами з тої сторони часто навідуються візитери. Боязко, під покровом темряви, але приходять до рідних. Вони ще в роздумах, коли все закінчиться, коли повертатися. Нещодавно тут точилися запеклі бої. Гинули мирні люди від обстрілів з правого берега Сіверського Дінця, де стояла артилерія бойовиків. Нині — тривожна тиша.
Щойно ми від’їхали, Трьохізбенку знову обстріляли з гранатометів. Вогонь вели по блокпосту.
Найбільш благополучним і мирним на лівобережжі Сіверського Дінця на вигляд є Рубіжне. На багатолюдних центральних вулицях сотні перехожих. Дороги поблизу ринку заповнені автотранспортом. Життя тут вирує, не віриться, що поруч прифронтова зона.
Навіть у Сєверодонецьку і Лисичанську не побачили стільки людей, як у цьому невеличкому місті обласного підпорядкування. По обличчях, по ході не відчувалося, що за десяток кілометрів зовсім інше життя — там напруга і тривога.
Хтось прийде і все зробить...
Солдати на блокпостах балакучіші, ніж місцеві жителі. Дороги спорожніли, лише поодинокі автомобілі мчать туди-сюди. Є час для дискусій. Місцевих військові не розуміють. Вони думають, що хтось прийде і все за них зробить. Так не буває! Військові кажуть, що на сході багато сподівань на владу. Це залишилося ще з колишнього Союзу. На заході й у центрі народ навчився сам давати собі раду, лиш би влада не заважала. А тут вважають, що влада має їм все зробити. Ось і вся різниця.
Йдемо центральною вулицею Старобільська. Особлива гордість городян, що їхнє місто увіковічене в романі «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова як Старгород. На центральній площі героєві твору поставили пам’ятник. Іполит Матвійович сидить на лавочці. Ще один стілець вільний — для гостей і любителів сфотографуватися. На розі наступного будинку на нас з балкона дивиться батько Махно. У буремні роки він виступав саме з нього. Біля районного Будинку культури стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку. Поряд, у книгарні, знаходимо кілька десятків книжок українською мовою. Найчастіше купують зарубіжну класику та детективи Андрія Кокотюхи.
У найближчому селі — Половинкине — в роки Другої світової війни перебувала ескадрилья, що стала прототипом ескадрильї у фільмі Бикова «У бій йдуть лише старики». Її командира за нотний стан на фюзеляжі називали Маестро.
У Сєверодонецьку, де нині знаходиться військово-цивільна обласна адміністрація, спілкуємося з двома інтелігентами, які переїхали з Луганська. Половина будівлі, де тепер засідає обласна влада, прикрита державним прапором. Навпроти — велика площа де проходять урочисті події.
«Такі міста, як Сєверодонецьк та Старобільськ, нині виграють, бо отримали молоде кадрове поповнення. Сюди переїхали театр, університет, молоді люди пов’язують своє майбутнє з цими містами, — розповідали наші співрозмовники. — Зараз тут народжуються нові традиції. Деякі з них започаткував ще Геннадій Москаль, коли організував на площі перед адміністрацію ярмарки з продажу продуктів, народні мітинги. Російські традиції так і не прижилися, а українські — ще не прижилися. Регіон немов зависнув у повітрі. А з людьми треба спілкуватися, тоді буде менше запитань і непорозумінь».
Коли знову...
Після трьох тижнів відносного спокою знову постріли й нові жертви безглуздої війни. Міни летять з правого берега Сіверського Дінця. Тривожні новини надходять з переднього краю. Трьохізбенка, Станиця Луганська, дорога на Щастя — там знову запахло порохом. Затишшя виявилося короткочасним і оманливим. Ніби спеціально дали можливість провести місцеві вибори в спокійній обстановці, а потім взялися за старе.
Далі з Ростовської області йдуть ешелони з озброєнням. Проходить кадрова ротація російських військових. Розвідувальні групи проникають на нашу територію і провокують сутички. Йде розвідка боєм — це перша ознака, що противник знову готується до бойових дій.
До такого розвитку подій на лівобережжі Сіверського Дінця готові. Командування відкритим текстом заявляє, що у випадку ескалації конфлікту важке озброєння в короткий термін повернуть на передову і дадуть гідну відповідь. Що буде саме так, ніхто не сумнівається.
Нові бої можуть спалахнути будь-якої хвилини. Все залежить від ігор Кремля у Сирії. Якщо там буде складатися несприятлива для Росії ситуація, для підняття духу «ватників» почнуть стріляти в Україні.
Схід країни має шанси перетворитися на тривалий конфлікт, який буде то вибухати, то затихати. Одночасно з цими вибухами то виринають, то залягають на дно представники «п’ятої колони».
Україна, незважаючи на застереження Кремля, іде в Європу. Кожен наш успіх і кожна невдача Кремля будуть компенсовані новими бойовими діями на сході, щоб народ тримати в страху і демонструвати на телеканалах, як погано в Україні.
Луганська область.
Таке воно нині «щастя» у місті Щастя.
Фото автора.
