Як це було
Рік тому Голова Верховної Ради Володимир Гройсман, відкриваючи першу сесію восьмого скликання, повідомив, що саме цього дня в апараті Верховної Ради зареєстровано коаліцію депутатських фракцій. До неї ввійшли представники п’яти політичних сил — Блок Петра Порошенка, «Народний фронт», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка та Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Усього 302 народні депутати. Конституцією на формування парламентської більшості відведено місяць. У нашій історії, на жаль, траплялося, що й цього терміну видавалося мало. Очевидно, для того, щоб не нагнітати тривожних настроїв у суспільстві, майбутні парламентарії доклали максимум зусиль і зуміли домовитися про співпрацю ще до того, як увійшли в стіни законодавчого органу.
Перемовини про підписання Коаліційної угоди проходили стрімко і буремно. До громадян доносили інформацію про ті чи інші складнощі самі учасники процесу. Після тритижневої копіткої праці 21 листопада 2014 року, в День Гідності та Свободи, стало відомо, що всі пункти документа узгоджено. Так нова коаліція, яка отримала назву «Європейська Україна», запустила свій двигун, своє серце.
Цікаво порівняти цю Коаліційну угоду із документом, підписаним парламентською більшістю часів правління Віктора Януковича, — коаліцією Стабільності та реформ. Документ, який діяв із 2010-го по 2012-й, на фоні нинішнього видається творчою роботою медаліста на противагу дослідженню науковця. Так, наприклад, першим завданням у сфері економіки тоді дослівно визначалася «масштабна модернізація національного виробництва, впровадження енергозбереження, зростання продуктивності праці, зміцнення конкурентних позицій вітчизняного виробника на основі широкого застосування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку з метою входження України до 20 найбільш економічно розвинених країн світу». Або не менш амбітний намір: «Забезпечення умов реалізації людського потенціалу нації відповідно до європейських стандартів».
У тексті, сформованому рік тому, таких прогалин немає. На 48 сторінках чітко поділені сфери, які має охопити новаторство влади, прописані механізми втілення змін. От перший кращий приклад: у розділі «Оновлення влади та антикорупційна реформа» серед іншого пропонується оновити державний апарат «шляхом впровадження нової системи підбору, оцінки, підвищення професійної компетенції державних службовців», запровадження справедливої і конкурентної зарплати тощо. Ці положення та ще низка інших знайшли відображення в законі про державну службу, який тільки вчора мали розглядати в сесійній залі. Такі чіткі кроки прописані в кожному розділі.
Першочергове завдання, яке ставить перед парламентською більшістю Основний Закон, — внесення кандидатури Прем’єр-міністра. На першому засіданні Верховної Ради восьмого скликання глава держави Петро Порошенко зауважив: «Конституція України дає Президенту 15 діб для того, щоб визначитися щодо подання кандидатури Прем’єр-міністра — у цій ситуації мені достатньо 15 секунд». Схоже, фундаментальні реформи, які задумали провести в парламенті, потребують значно більше часу, ніж сподівалися самі народні обранці, ніж очікували люди, які делегували їм свої голоси. Однак не варто забувати, що намічене коаліцією прогнозувалося втілити в життя протягом п’яти років. Минув лише один. Нині доводиться чути песимістичні прогнози про майбутнє коаліції. Ніхто не застрахований від такого розвитку подій. Але буде справді шкода, якщо парламентарії відмовляться від своїх намірів. Бо на папері їм вдалося вималювати країну мрій. Хотілося б хоч трішечки наблизитися до неї у реальності.
Виконано більшість завдань
«Голос України» попросив прокоментувати стан виконання Коаліційної угоди одного з її активних розробників — народного депутата Ганну Гопко (на знімку).
— Дострокові парламентські вибори були однією з ключових вимог Майдану. І, природно, на новий парламент покладали великі надії. Тому до Коаліційної угоди і до основного її розділу «Реформи» ми підходили з усією відповідальністю.
Хоча виконання угоди розраховане на п’ять років — термін, на який нас обрали, значну частину законів ми мали прийняти вже впродовж 2015-го. Наші плани на цей рік виконані менш ніж наполовину. Нинішній склад парламенту все ж залишається найбільш реформаторським і прогресивним за час незалежності, але з хронічним невиконанням важливих положень угоди не можна миритися. Робота парламенту має бути більш якісною й інтенсивною, а спроби замість законотворчої діяльності займатися сварками й популізмом мають отримати рішучу відсіч суспільства.
Почну з соціально-гуманітарної сфери, оскільки саме над цим розділом працювала під час підготовки Коаліційної угоди. Планувалося, що з громадян в органах влади ніде й ніколи не вимагатимуть жодних довідок і погоджень. Досягти цього поки що не вдалося, хоча позитивні зрушення є — люди змушені збирати менше паперів. Наприклад, ніяких довідок не потрібно додавати до заяв про субсидію, зменшується кількість паперів, які повинні нести підприємці.
Реформа соціального страхування рухається не так швидко, як хотілося б. І для більшості роботодавців ми так і не зменшили дуже високу ставку єдиного соціального внеску. А це гальмує податкову реформу й детінізацію доходів.
У частині ліквідації різноманітних пільг прогрес значно більший. Як і обіцяли, ми ліквідували пільги для посадовців — нині ніхто не має особливих матеріальних привілеїв через обійману посаду. Включно з народними депутатами.
У освітній сфері почав діяти новий прогресивний Закон «Про вищу освіту». Передбачені Коаліційною угодою закони «Про освіту» і «Про професійну освіту» підготовлені, й найближчим часом парламент їх розглядатиме. Зокрема йдеться і про 12-річну школу, як це й передбачено угодою.
Ми прийняли за основу закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», який маємо ухвалити до кінця 2015-го, підписали й ратифікували важливу європейську угоду «Горизонт-2020».
У культурно-інформаційній сфері вдалося ліквідувати комісію з суспільної моралі, прийняти закони, які захищають наш телепростір і кінопрокат від російської пропаганди, проголосувати за суспільне мовлення та роздержавлення державних ЗМІ, рухаємося шляхом прозорості медіа-власності. Ми повністю заборонили комуністичну та нацистську пропаганду, відкрили архіви комуністичних часів і виконали інші норми угоди у сфері політики національної пам’яті.
Тобто якщо брати соціально-гуманітарну сферу, то виконано більшість планів на рік, хоча по окремих пунктах прогрес незначний.
Служити Вітчизні можуть далеко не всі
У інших сферах ситуація гірша. Скажімо, наша податкова система залишається архаїчною, охорона здоров’я — не реформується. У сфері боротьби з корупцією ми прийняли низку дуже важливих законів, але діємо з відставанням. Наші наміри часто гальмуються на етапі виконання законів, а то й через внесення руйнівних поправок уже в парламенті.
Ще навесні ми мали б прийняти новий закон про парламентські вибори за відкритими партійними списками, однак навіть не починали розглядати це питання. Мало того, парламент не прийняв прогресивний закон про місцеві вибори за відкритими списками, також передбачений угодою. Законопроект був розроблений, але його провалили. Натомість в інтересах крупних парламентських партій прийняли закон, далекий від ідеалу.
Ми досі не скасували депутатську недоторканність і не внесли до Конституції зміни щодо децентралізації влади.
Половинчастими є очищення влади, реформа суду і прокуратури. Прийнято закон про поліцію, однак нова структура являє собою дивний симбіоз перефарбованої міліції і нових патрульних підрозділів.
Намагання налити нове вино реформ у старі міхи корумпованих судів, прокуратури, міліції є головним каменем спотикання у виконанні нашої Коаліційної угоди. І таке намагання, звісно, не відповідає її духу.
Чому так відбувається? Очевидно, що далеко не всі 302 депутати, які підписали угоду, щиро прагнуть її виконання. З п’яти партійних фракцій, що утворили коаліцію, одна вже її залишила, інші нерідко вставляють палиці в колеса одні одним. Партійний егоїзм і популізм, а часто й корупційні інтереси, не дають працювати продуктивно. А поставити на перший план служіння країні й людям можуть далеко не всі. Тому маса часу йде на сварки, вислуховування ультиматумів від тієї чи іншої фракції коаліції, часу і голосів для прийняття важливих законів не вистачає.
Утім, це все — не привід опускати руки, а лише констатація факту: боротьба буде довгою і складною. І в цій боротьбі Коаліційна угода залишиться важливим орієнтиром, за яким суспільство може звіряти дії депутатів та урядовців і вимагати виконання цього плану змін.
Підготувала Надія СМІЯН.
Церемонія парафування тексту Коаліційної угоди представниками політичних партій, що перемогли на виборах до Верховної Ради України, Юлією Тимошенко («Батьківщина), Олегом Ляшком (Радикальна партія Олега Ляшка), Арсенієм Яценюком («Народний фронт»), Володимиром Гройсманом, Юрієм Луценком (Блок Петра Порошенка) і Оксаною Сироїд («Самопоміч») (зліва направо).
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
