Розв’язання проблем відомчих лікарень, від утримання яких відмовилися колишні господарі, переадресувавши ці функції місцевим органам влади, тягнеться на Кіровоградщині вже не один місяць. Законодавчий поспіх, з яким приймалося рішення, призвів до стану невизначеності подальшого існування цих закладів, незадоволення колективів та місцевих громад. Адже у спланованих річних бюджетах вони не передбачали фінансування зазначених закладів і не прагли (чи не мали фінансової змоги) взяти на себе клопіт щодо їхнього утримання.
Доля п’яти
Загалом до місцевої медичної мережі повинні були влитися п’ять відомчих лікарень, що розташовуються територіально в Гайворонському, Добровеличківському, Маловисківському районах, містах Знам’янці і Кіровограді.
У Знам’янці долю вже колишньої залізничної лікарні нібито вирішено — завершено всі необхідні процедури, сесією міської ради прийнято відповідне рішення. У стадії завершення — підготовка до передачі таких само лікарень у Помічній і Гайвороні. Певних позитивних зрушень досягнуто стосовно СМСЧ №17, що в Смоліному. У владних коридорах сподіваються: до кінця року названі заклади таки приймуть до комунальної власності.
Щоправда, в якому вигляді — не береться прогнозувати ніхто.
Шахтарські лікарні
Поки що не відомо, якою буде доля шахтарської лікарні №19. І справа навіть не в тім, чи в змозі місто (Кіровоград) потягти такий нежданий пиріг. «У разі, якщо місто не візьме СМСЧ №19 до своєї медичної мережі, заклад візьмуть до обласної мережі, незважаючи на те, що медична субвенція, в розрахунку на обслуговувану закладом (на першому і другому рівні меддопомоги) чисельність населення, йде на місто», — гарантує заступник голови ОДА Сергій Коваленко. Мовляв, позиція обласної влади ґрунтується на зацікавленості у збереженні наявних медичних закладів. Тим паче так званої шахтарської лікарні. Адже в регіоні діють Інгульська та Новокостянтинівська шахти, розвивається уранодобувне виробництво. Що в перспективі має забезпечити енергетичну безпеку держави. Дивним видається, в принципі, коли держава в особі влади прожектує розвиток важливого виробництва (а як без нього в часи повального дефіциту енергоресурсів і т. п.?!), але нічого не робить конкретно, щоб зберегти створюваний десятиліттями лікувальний комплекс, такий необхідний для працівників уранової галузі. Хоча, з другого боку, може, шахтарі й справді не такі вже й «цяці», щоб не могли постояти день-другий у чергах комунальних медичних закладів...
На разі в силі рішення Кіровоградської обласної ради про надання згоди на прийняття будівель та споруд ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №19» до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області. Тож заклад будь-якими способами намагаються передати з державної власності до комунальної (Кіровограда). Кажуть: Міністерство охорони здоров’я підготувало відповідні документи, і нібито триває підготовка рішення Кабінету Міністрів щодо такої передачі. Щоправда, пиріг — без начинки. Відповідного фінансування не видно ні там, ні тут. Отже — читай вище про успішний розвиток уранової галузі. На місцях нібито теж хочуть зробити якнайкраще. Однак обласна влада не може вказувати міській, як діяти зі своєю власністю (після передачі). Та сама має визначитись, якою має бути нова структурна одиниця і чи буде вона взагалі (?!). Ось тут, як то кажуть і собака заритий. То про що ми тоді так довго говорили?!
Один із варіантів — місто повністю забирає майновий комплекс і вирішує питання про його утримання. Інший — лише окремі потужності, під поліклініку і стаціонар (наприклад, на 40 ліжок). А решту площ передає іншим закладам. Але яким боком місто до успішного розвитку уранодобувної галузі держави — убий, незрозуміло.
Тим часом, як стверджують державні мужі, доля лікарні має бути визначена саме впродовж 2015 року (чи то в 2016-му — апокаліпсис, а нам не кажуть, чи влада зміниться, тож дуже переймається, щоб зробити ще хоч одну гарну справу).
Нинішнього року фінансування лікарні сяк-так відбувалося за рахунок субвенції з державного бюджету та цільової — з обласного. Цих коштів, хоч і з великими труднощами, але вистачило для забезпечення діяльності закладу та виплати зарплати. Хоч для цього й доводилося виходити на акції протесту. А з міського бюджету на утримання медичного закладу не надійшло жодної копійки.
А що? Дітям — нуль, а ви скільки хочете?
Нещодавно в Кіровограді відбулась чергова робоча зустріч, на якій ішлося про подальшу долю ДЗ «СМСЧ №19». У ній узяли участь представники обласної та міської влади, зокрема, заступник голови ОДА Сергій Коваленко, директор департаменту охорони здоров’я ОДА Олег Рибальченко, начальник його управління фінансово-бюджетного забезпечення і оплати праці Тамара Збатанова, начальник фінансово-економічного відділу управління охорони здоров’я міськради Любов Потоцька та головний лікар частини Олександр Барков. Ініціював зустріч народний депутат Костянтин Яриніч.
За інформацією Любові Потоцької, коштами на заробітну плату та її індексацію заклад забезпечений. Працівникам СМСЧ №19 погашено всю заборгованість та виплачено компенсацію за невчасно отриману заробітну плату. Хоч і з запізненням, але погашено заборгованість за енергоносії, вчасно оплачується поточне енергопостачання. Не в повному обсязі, але є кошти на медикаменти та харчування хворих у стаціонарі. Фінансовий аспект вирішення цих питань забезпечили за рахунок двох траншів медичної субвенції з держбюджету та субвенції з обласного бюджету (у сумі 670 тисяч гривень). Майже п’ять мільйонів гривень виділив Кабінет Міністрів.
У рамках формування бюджету на 2016 рік заклад подав бюджетний запит на 13,8 мільйона гривень (реальний — стверджує О. Барков). Відповідно до параметрів, доведених департаментом фінансів ОДА, граничний обсяг фінансування для СМСЧ №19 визначено в сумі 4,3 мільйона гривень. Цифру в 4 мільйони обстоює й місто, аргументуючи тим, що на сьогодні в стаціонарі СМСЧ — 40 ліжок. Отже, для закладу розпочинається чергове коло пекла. А чиновники чомусь заспокоюють усіх тим фактом, що в місті в повному обсязі не забезпечена жодна медична установа (!). І під час розробки бюджетних запитів мова йде про фінансування першочергових статей. Мовляв, обрахунки зроблено на підставі першого варіанта держбюджету на 2016 рік, який був представлений у Верховній Раді. А в процесі доопрацювання граничні суми коригуватимуть. У будь-якому разі, запевняють, наступного року фінансування СМСЧ здійснюватиметься належним чином, хоч би в якому статусі вона була. Однак одразу висловлюють побоювання, що у високих державних коридорах більше не перейматимуться проблемами шахтарської лікарні взагалі. А ще кивають на інші медзаклади. Мовляв, наприклад, дитяча лікарня має 80 ліжок, а на її утримання виділяють лише 3,9 мільйона гривень, традиційно беручи чомусь приклад не прогресу та поліпшення обслуговування, а навпаки — недостатнього фінансування та неврахування належного медичного обслуговування хоча б дітей. Складається враження, що комусь аж свербить позбавити когось фінансування взагалі. Й одразу відпадуть проблеми з іншими медзакладами. З тією-таки дев’ятнадцятою. А що? Дітям — нуль, а ви скільки хочете?! Є інші важливі першочергові статті. Наприклад, проведення фейкового опитування щодо перейменування Кіровограда вартістю кількасот тисяч гривень. Було б смішно, якби не так гірко.
На думку Костянтина Яриніча, можливостей у міської влади залишити медичний заклад на своєму балансі немає. Місту ця лікарня не потрібна. Вона потрібна шахтарям, їхнім родинам. Водночас за того рівня фінансування, яке пропонується, навряд чи буде змога утримувати приміщення, та й стільки відділень теж. По-друге, треба все-таки прийняти конкретне рішення, про яке повідомити трудовому колективу, й довести процес до кінця. Щоб люди знали, який саме заклад функціонуватиме далі.
А може, й справді лікарня, яка обслуговує працівників перспективно важливої галузі економіки, що має забезпечити енергетичну незалежність держави, перегинає палицю і вона не потрібна? Прокоментувати ситуацію ми попросили головного лікаря СМСЧ №19 Олександра Баркова.
— Чиновники керуються дивною логікою, — переконаний О. Барков. — Встановлюючи граничні межі фінансування, вони порівнюють спеціалізовану медсанчастину з ефемерним дитячим лікувальним закладом. Насправді в дитячій обласній лікарні не 80, а 400 ліжок, — зазначає фахівець. Якщо мова йде справді про неї, адже саме на цей заклад передбачено фінансування на 2016 рік у так званому граничному обсязі 3,9 мільйона гривень.
Але я гадаю, що йдеться, швидше за все, про міську дитячу лікарню «Добруджа». Чия це помилка, чиновників із міської ради чи когось іншого, і для чого її зроблено, я не знаю. Порівняння, яке проводить Любов Потоцька, м’яко кажучи, не коректне. У «Добруджі» працюють удвічі менше лікарів і загальна кількість персоналу — 80 осіб, а в СМСЧ — 19 лікарів і 103 працівники іншого медперсоналу. За 40 ліжками фактично закріплено лише двох лікарів, 15 медичних сестер і 11 санітарок. Але чиновники постійно й системно «забувають», що до складу СМСЧ входять поліклініка, клініко-діагностична лабораторія, баклабораторія, приймальне та фізіотерапевтичне відділення, харчо-блок, пральня, стерилізаційна, господарча частина тощо. Втричі відрізняється й площа приміщень. А головне — тут надаються медичні послуги не лише шахтарям, а й майже 3000 жителям прилеглих районів міста. Крім того, до закладу лише за два останні роки так чи інакше звернулися по послуги ще майже 2500 громадян...
Тож висновок один: системне нереально мале фінансування закладу призведе до його закриття і позбавить тисячі людей якісного медичного обслуговування. Крапка. Принаймні поки що мені здається, що комусь дуже хочеться закрити шахтарську лікарню...
— А потім?!
— А потім буде, як завжди...
Кіровоград.
У лікарні проводять унікальні хірургічні операції, повертаючи людей із серйозними фізічними вадами до нормального, повноцінного життя.
Люди, доведені до відчаю, вже не раз збиралися на акції протесту.
Фото з архіву автора.
