Офіційна Москва продовжує наживати собі ворогів, блефувати й залякувати цивілізацію. І тепер запитання: «Хотят ли русские войны?» — не ставлять. Росіяни війни хочуть. «Треба буде — візьмемо Варшаву ще раз», «спалимо Париж», «розбомбимо Німеччину», «зітремо Америку»... Уже й випускають шоколадки для дітей із зображенням... куль. Кожен ватник, сидячи на дивані, мріє про глобальну етнічну війну, в якій «з’єднається» російська раса. Усі знають: Росії під силу одній зупинити масове божевілля й тероризм і врятувати світ. «Важливо, щоб українці знали, що є в РФ люди, які мислять по-іншому», «ви навіть уявити не можете, що станеться, якщо читачі й телеглядачі дізнаються правду про замовлені теракти Кремля та інші особливо тяжкі злочини Путіна В.В.».


«Ми хочемо іншого завтра для Росії», — пишуть росіяни.

 

Леонід ГОЗМАН (Москва, політик, психолог):


— Поки Путін залишається на чолі нашої держави, ми не вийдемо із кризи, ми дедалі більше грузнутимемо в цій жахливій війні, перебуватимемо в ізоляції, проти нас будуть санкції. Путін має піти — це необхідна умова подальшого нашого розвитку. Я б волів, щоб він пішов мирно, я б волів, щоб йому було дано гарантії безпеки. Не тому, що я про нього турбуюся, а тому, що я про країну турбуюся: не можна першу особу заганяти в кут — це може погано закінчитися.


ХОЧУ ЗВЕРНУТИСЯ ДО РОСІЯН. У НАШІЙ КРАЇНІ Є ЛЮДИ — НЕ ЗНАЮ, СКІЛЬКИ ЇХ, МІЛЬЙОН, ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ЧИ ТРИДЦЯТЬ, — ЯКИХ НУДИТЬ ВІД ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ. ВІД ЗАКОНУ ДМИТРИКА ЯКОВЛЄВА ТА ІНОЗЕМНИХ АГЕНТІВ, ВІД ВІЙНИ І ЛИЦЕМІРСТВА, ВІД РОЗШИРЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПОЛІЦІЇ І СТОП-ЛИСТА, ВІД ДУХОВНИХ СКРІП. Я КАЖУ ЦИМ ЛЮДЯМ: НЕ БІЙТЕСЯ, ЦЕ НЕ НАЗАВЖДИ. ТАК БУВАЛО В БАГАТЬОХ КРАЇНАХ, І СКРІЗЬ ЦЕ МИНУЛО. МИ — ВЕЛИКА КРАЇНА, І НИНІШНІЙ ВЛАДІ НЕ ВДАСТЬСЯ ЗАГНАТИ НАС У ШІСТНАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ.


Рейтинг 80—90 відсотків свідчить тільки про одне: у країні немає свободи, а демократичні процедури перетворено на фарс. Сам лідер при цьому може бути популярний або, навпаки, його ненавидять або зневажають — із рейтингу це зрозуміти неможливо.


Нам здається, що всі тільки й думають про нас. Але Меркель у дуже блискучій промові навіть не вимовила слів «Росія» чи «Путін». До нас перестали ставитися, як до партнера, тільки як до джерела проблем. Сумно все це.


Дар’я КОСТРОМІНА (Москва, журналіст «Грани. ру», співробітник ПЦ «Меморіал»):


— Добре пам’ятаю той вечір 1 березня 2014 року, коли Рада Федерації офіційно дозволила вторгнення в Україну. У мене тоді потемніло в очах і якийсь час не було ніяких почуттів. Це було сходинкою в пекло, можливо, навіть брамою — до неї ведуть сходи вниз і далі вони йдуть, але тут був рубіж. До цього було відчуття лиха, що насувається, затим, здавалося, що от-от станеться апокаліпсис, а потім... виробилася звичка. І тепер уже ніяк не пригадується, що ж такого страшного було в 2013 році: адже реальність виявилася гірша за найстрашніші очікування, але звичка знизила чутливість до неї. Відтоді немає такої підлості й такого злочину, якого б я не чекала від Росії. Росія нав’язала Україні горе й багато смертей, і я не маю сили це змінити. Зрозумійте мене правильно: я не прошу пробачення не тому, що не шкодую про це, а тому що не відповідаю за злочинні дії інших людей, а зв’язки за принципом громадянства й проживання на одній території для мене нічого не означають. Ми неабияк морально й матеріально постраждали від цієї війни, але це не витримує жодного порівняння з тим, що довелося пережити українцям. Я не знаю, чи доживу до дефашизації Росії, чи вдасться її провести, чи є шанс у населення, розбещеного агресією й тупістю. Можу тільки сподіватися на це.


Костянтин АРСЄЄВ (Москва, інженер-конструктор):


— Я не можу сказати, що якось люблю Україну. У мене там є кілька знайомих, бував там. В України — свої проблеми, і не все, що в ній відбувається, мені подобається. Але нині це все не важливо. Нині, після того, як Україна піддалася неспровокованій агресії з боку Кремля, коли офіційна Москва вирішує свої політичні завдання, допускаючи силове втручання в справи сусідньої суверенної країни, порушуючи міжнародні договори і принципи права, відторгаючи чужі території, роздуваючи істерію в підконтрольних засобах масової інформації, моя симпатія й підтримка однозначно на боці України.


Марина УВАРОВА (Москва, журналіст):


— Путін — не мій президент. Принаймні, я його не вибирала. А те, що він зробив з моєю країною, — жахливо! Мало того, що він підло розв’язав війну з Україною, діючи, як мародер під час пожежі в сусіда, так він ще й примудрився розсварити нас з усім світом. Я була багато разів в Україні й завжди захоплювалася дружелюбністю й незлобливістю її жителів. А тепер ми, росіяни, стали для українців ворогами. Але ми — це не Путін!

Зрозумійте, дорогі мої українці. Ми такі самі заручники його божевільної, мстивої політики, що й ви, українці. А те, що він зробив із Кримом, — це ще одна підлість. Пробачте нас за все. Але благаю, не ставте знак рівності між ним і нами, нормальними людьми. Ми тут страждаємо від несвободи, принижень і власного безсилля. Але зробити поки що нічого не можемо. Болотна здулася, нас залякали й ми зламалися... Ви виявилися гідніші й сміливіші за нас... Удачі вам і процвітання!


Ольга ЧЕЗГАНОВА (Томськ, музикант):


— Моє коріння — з України. І я вірю, що все буде у вас добре! А також думаю, що в Росії аж ніяк не більшість підтримує конфлікт з Україною. Просто багато хто не розуміє суті, та й «блакитні екрани» несуть ахінею. Миру нам усім і процвітання.


Ігор ПЕТРОВ (Санкт-Петербург, юрист):


— Це, напевно, погано, але нічого не можу із собою вдіяти. Тих людей, якими я раніше просто нехтував — тих, хто підтримує Путіна, — я вже починаю ненавидіти. Ось ці депутати й члени, довірені й служиві, яким немає ліку, адже не всі вони безмозкі дурні, ну невже не бачать вони очевидного? Путін — банкрут. Він був ефективним начальником, коли потрібно було утримувати статичну ситуацію під контролем. Адмініструвати, зберігати баланс. Але нині і у внутрішній, і в зовнішній політиці його понесло, він уже наламав купу дров, і це далеко не кінець. Йому тупо не вистачає інтелекту, знань. Це обмежена, зашорена людина. Якій скрізь ввижаються вороги. Із цим Кримом вляпалися, на сході України загрузли, з усіма розвиненими країнами світу розсварилися, до Сирії влізли, Єгипет — усе, Туреччина — тепер усе, що далі? Людей — людей скільки загинуло! А ці тварюки — підтриманці Путіна — все йому осанну співають! Ура, вперед, згуртуємося! Що ви робите, покидьки? Адже він сам, зі своїм вузьким колом, не в змозі зрозуміти своїх помилок і зупинитися! Це ваш, ваш борг, члени й депутати, говорити, та вже, мабуть, кричати йому благим матом, щоб гальмував! Що досить! Чи вам потрібна велика війна й загибель країни? Ненавиджу. Всіх путінстів.


Андрій ВОЛНА (Москва, лікар):


— Один рік і дев’ять місяців підряд «свідомі бандерофашисти» справно постачали Крим електрикою. Чому? Та тому, що «майдануті», напевно.


За цей час Росія, «що встала з колін», витратила мільярди й мільярди на розпалення війни в Донбасі. Про загублені життя я не кажу. Тільки про гроші. Скільки «гуманітарних конвоїв» пішло в Донбас? Пам’ятаєте? Ні? Я от пам’ятаю — 39. До речі, із припиненням їх відправлення й бойові дії якось зів’яли... Чи — навпаки. Не має значення. Причинно-наслідковий зв’язок очевидний.


І за цей само час та, «що встала з колін», пальцем не поворухнула для забезпечення енергетичної безпеки Криму. Ну не можна ж уважати серйозними речами поставки дизель-генераторів, правда? Так, військові об’єкти захищені. А мешканці?


Один рік і дев’ять місяців практично безперебійних поставок електрики «бандерофашистською» країною. І майже повний колапс території внаслідок партизанських дій у Херсонській області України.
Чому?


Та тому! Для тієї, «що встала з колін», немає мешканців. Немає громадян. Є гроші і способи набивання ними власних кишень. Населення — немає. Іноді, і часто, це населення потрібне як інструмент отримання грошей і живої сили. Не більше. Громадяни Росії для російської влади — це тлін, це пил, що розкочується колесами вантажівок дорогами Роттенбергів на безкрайніх теренах Батьківщини. Якою потрібно пишатися, обов’язково ототожнюючи її от із цією самою владою. А пил? Що пил? Пил за першого ж дощичка перетвориться на бруд. Який рано чи пізно буде змитий.


Такі от невеселі думки.


Я сподіваюся, що пацієнти кримських лікарень, діти і старі постраждають у мінімальному ступені.


І останнє. Ви справді продовжуєте вважати, що у всьому винна Україна?

Підготувила Наталія ЯРЕМЕНКО.

 

 

Антивоєнний пікет у Москві на Манежній.

Фото з архіву Марка ГАЛЬПЕРІНА.