Дует братів-близнюків Андрія та Василя ТОМІЛЕНКІВ з Корсуня-Шевченківського «А ми удвох» існує вже літ із сорок. На початку пісенної кар’єри вони служили в міліції і завжди виходили на сцену у парадній формі.
Схожі, як дві краплі води, і дзвінкоголосі, як соловейки, Томіленки полонили слухачів від районної до столичних сцен щирим, зворушливим виконанням. Коронною у них була і є пісня Володимира Кудрявцева та Олександра Зуєва «А ми удвох в одне дівча закохані» — так за дуетом і закріпилася назва. А всього у їхньому репертуарі — майже півтисячі пісень!
Вони — не професійні артисти, без музичної освіти, не заслужені і не народні. Але не титулами і званнями вимірюються популярність і любов глядача. Їхня пісня не старіє і не виходить з моди. За кілька десятиліть творчої діяльності об’їздили з концертами всю Україну і пів-Європи. Брати часто згадують, як тепло приймали їх виступи у Німеччині, Польщі, Нідерландах, Румунії. А найзахопленіше, звісно, удома — у Шевченковому краї, на Буковині, Поліссі, Поділлі...
Співали на одних сценах із Павлом Дворським, Іваном Поповичем, Аллою Кудлай, Ніною Матвієнко, Василем Зінкевичем, братами Яремчуками та іншими. У 80-ті роки минулого століття дует був особливо популярним, на фестивалях і концертах представляв органи внутрішніх справ Черкащини. «Сонячні кларнети», «Таланти твої, Україно», «Заспіваймо, друзі», «Співучі дзеркала» — лише скупий перелік популярних радіо- та телепередач, в яких вони з незмінним успіхом брали участь.
Нещодавно у складі фронтової бригади Українського радіо брати Томіленки давали концерт на Донеччині, підтримували бойовий дух учасників АТО. Перед цим виступали з благодійними концертами по всій Україні і зібрали понад 100 тисяч гривень на потреби бійців.
Часто Андрій і Василь виходять на сцену цілим ансамблем — із дружинами Тетяною і Аллою, п’ятьма синами і дочками, з вісьмома онуками, які також вдалися голосистими і артистичними. Вже десять років цей аматорський сімейний ансамбль із ліричною назвою «Берег любові» (на знімку) носить почесне звання народного.
— Усі Томіленки співають з колиски, — стверджує Василь Григорович. — Мама нам розповідала: як принесла з лікарні додому — так ми з братом і завели дуетом. Батько дуже любив співати, грав на гітарі, балалайці.
Татові домашні концерти були для нас у дитинстві головною розвагою і втіхою, телевізорів тоді ще не було. А на сцені, перед глядачами, вперше заспівали десятирічними, на святковому концерті в клубі села Селища, куди ми переїхали з Донбасу.
Андрій Томіленко не один рік пропрацював у сусідньому райцентрі Городище. Тепер переїхав до рідні у Корсунь-Шевченківський. Брати ледь не щодня бачаться. Що роблять при зустрічах? Звичайно ж, співають! Діти та онуки підхоплюють — для них це також душевна потреба.
Є у родини власна пісня на слова Віктора Подороги «Козацький рід». Склали її, коли достеменно довідалися, що рід їх ведеться від славнозвісного Василя Томіленка — того самого Генерального осавула Війська Запорозького, який вірою і правдою служив великому гетьману Богдану Хмельницькому. Зізнаються: дивовижно потужний приплив наснаги і гордості охоплює душу, коли співають її разом!
— Ніщо сильніше за пісню не може передати почуття людини, — міркує Василь Томіленко. — На останніх наших концертах для захисників України на Донеччині як співали про українську козацьку вдачу — мужні воїни долонь не шкодували; як лунає «Повертайся живим» — сльози на очах блищать. Отака вона, сила пісні.
— Пам’ятаю, дали мені на руки шестимісячного онука Андрійка, — долучається до розмови Андрій Томіленко. — А він пручається, вередує. Посадив його на коліно і заспівав пісню про наш козацький рід. Повірите, дитина відразу принишкла і як доросла почала слухати... Тепер Андрійко цю пісню добре знає і свою партію у родинному ансамблі веде безпомилково. Більше того, мої онуки, Андрій та Дмитро Томіленки, співають і грають на гітарах, мають чимало нагород...
Василеві онучата, чотирирічна Полінка та семирічний Максим — також артисти. Вони терпляче витримали поїздку до Києва, довгі репетиції і сам виступ, коли всі Томіленки брали участь у телевізійній програмі «Надвечір’я».
Ось така вона, співуча родина. Велика, дружна, невтомна. І хай давно посріблила паморозь скроні старших Томіленків, та в очах братів — той самий блиск молодечого завзяття і оптимізму. Як і в молодості, вони щомить готові вирушити у далекі і близькі світи. Готові виходити на сцену, натхненно співати для людей — нести їм радість та щирі почуття. У цьому, переконані брати, їхнє життєве призначення.
Черкаська область.
Фото з архіву родини Томіленків.
