Ми, колишні політв’язні і репресовані, що у ХХ столітті протягом багатьох років боролися за українську державу, пройшли через допити у відділах НКВС і КДБ, були засуджені на великі терміни покарання і відправлені на каторжні роботи до Сибіру, не отримували зарплати за рабську працю «на будовах комунізму», у нестерпних умовах табірного життя боролися проти імперії зла. Ми були організаторами масових повстань у таборах ГУЛАГу, в Норильську, Воркуті, Колимі та інших віддалених місцях. Більшість із нас загинули у таборах. А ті, хто повернувся, нині люди похилого віку, яким понад 85 років, хворі і немічні, потребуємо опіки і коштів на лікування. На жаль, українська держава забула про нас і залишила на вимирання.
Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» понад 20 років не коригували. Він морально й економічно застарів і на сьогодні не виконується у повному обсязі.
Політв’язні і репресовані не отримують пільг, передбачених статтею 6 цього закону, про позачергове забезпечення житлом, одержання пільгових путівок на санаторно-курортне лікування, надання 50% знижок на ліки, безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (окрім таксі)...
У вересні 2015 року за ініціативи громадської ради в Одеській обласній раді відбувся круглий стіл голів обласних комісій з питань поновлення прав реабілітованих. Обговорювалося соціальне забезпечення та правовий захист в Україні громадян, репресованих за часів радянської влади. Було вказано на недоліки цього закону, напрацьовано пропозиції щодо його покращення, в тому числі про пільги реабілітованим. Але до сьогодні жодних результатів.
Чекаємо від Верховної Ради та Кабінету Міністрів України позитивного вирішення наболілих питань соціального захисту борців за волю України в 1940—1950-х роках та їхніх дітей.
Д. ЧЕРНЕЦЬ, голова Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, П. ГОЛИК, голова координаційної ради Тернопільської обласної організації дітей політв’язнів і репресованих.
Тернопіль.
