Нещодавні зміни у складі уряду призвели до пертурбацій і у Міністерстві аграрної політики та продовольства. Очолив Мінагро колишній голова аграрного комітету Верховної Ради Тарас Кутовий.
Що змінилося і яких новацій очікувати? З цими запитаннями ми звернулися до першого заступника міністра Ярослава Краснопольського, який вже працює на цій посаді понад рік.
Cистему оподаткування АПК, можливо, переглянуть
— Головне, що стратегія, обрана в десяти напрямах, міністром підтверджується з наголосом на певні пріоритети, — вважає Ярослав Краснопольський. — Це — державна підтримка, це — земельна реформа...
Основний акцент, який сьогодні треба зробити, — підтримка фермерства, малого і середнього бізнесу. Можуть бути варіанти перегляду бюджету, щоб зробити компенсацію тих проблем, які виникли зі зміною порядку акумуляції податку на додану вартість. Йдеться про спеціальний режим ПДВ.
З 1 січня 2017 року все-таки буде перехід на загальну систему оподаткування АПК. А до кінця року треба забезпечити хоча б 50 на 50 (50% ПДВ державі, інші 50% — господарству). П’ять мільярдів гривень якби в агросектор повернути — було б добре. Але це залежить від можливостей бюджету, бо одного бажання міністерства мало. Нині працює робоча група Мінфіну, Мінекономіки, АПК та парламентські комітети — аграрний і податкової політики. Намагаємося знайти компромісне рішення...
— Це має бути рішення Верховної Ради — розподіл ПДВ 50 на 50?
— Так. Аграрний і бюджетний комітети підтримали відповідний законопроект, але я не вірю, що він зайде до сесійної зали на голосування. Тому що є конкретні вимоги Міжнародного валютного фонду, і Голова Верховної Ради не може на це не зважати. Розуміємо аграріїв, їхню сторону, яку ми обстоюємо. Але є друга — політично-економічна складова: якщо не отримаємо транш МВФ, то через підняття, коливання валютного курсу вартість посівної може зрости не те що на 15—20 відсотків, а значно більше.
Чи є користь від програм?
— Ярославе Васильовичу, ви — перший заступник міністра агрополітики. Якими бачите свої цілі, завдання, свою роль? Які маєте власні амбіції — чого прагнете досягти?
— Амбіції полягають передусім у тому, що достатньо довго я працював у сільськогосподарському бізнесі. Після закінчення сільгоспакадемії починав на Рівненщині у Володимира Антоновича Плютинського, який очолював колгосп «Зоря комунізму», що пізніше перетворився на агрофірму. Далі була компанія «Райз» — віддав їй чотирнадцять років. Потім — уже приватний, як то кажуть, бізнес. Тобто практично все життя — це сільське господарство. І мені дуже важливо, як ця галузь розвивається. Іноді настають моменти, коли починаєш розуміти, що не повинен тільки брати, треба щось і віддавати. Бо є знання, певний досвід, оскільки школа «Райзу» — це була досить непогана освіта, потужна школа розуміння куди і як потрібно рухатися.
Спочатку я пропонував свої послуги як радник. Виникло дуже просте питання: «А хто братиме на себе відповідальність?». Так потрапив у команду міністерства, де впродовж року відпрацювали важливий документ — стратегію розвитку АПК до 2020 року. Разом з експертами, вченими, обговорюючи з громадою.
— А чи є взагалі користь від таких документів? Перспективних стратегій, програм напрацьовано чимало...
— Міжнародні донори, які надають фінансування, мають бачити, що є чітка програма, якесь конкретне бачення.
Новий міністр змінив там певні акценти, але зміст самої програми від того не міняється, тому що кожен із напрямів повинен розвиватися так чи інакше. Він може бути не третім у переліку, а п’ятим...
Свою роль як перший заступник бачу в налагодженні взаємодії всіх структурних підрозділів міністерства задля реалізації програми. Це — перше.
Друге — це забезпечити зміни, які мають відбутися у самому міністерстві. Важливо зберегти продовжуваність, стабільність. І для іноземців, яким дуже важливо бачити, усвідомлювати, що не перевернеться усе, як кажуть, з ніг на голову.
До того ж я відчуваю колектив. Люди в мене повірили, і не хочеться їх підводити. А далі — подивимося. Вирішуватимемо питання по мірі їх надходження...
Перша справа — продовольство
— Можемо сказати, що міністерство, власне, не так впливає, що там на полях виросте і як зберуть, а як буде реалізована ця продукція, передусім на зовнішніх ринках?
— Коли говоримо про Міністерство аграрної політики та продовольства, є перша складова — аграрної політики і друга — продовольства. Хоча правильно навпаки — міністерство продовольства та аграрної політики.
Головне — маємо гарантувати продовольчу безпеку. Це найперше і найважливіше. А далі вже, розуміючи, якими можуть бути лишки сільськогосподарської продукції, забезпечити процес переробки спочатку в Україні, а потім уже з доданою вартістю сприяти поставкам на зовнішній ринок. Тому ми повинні чітко вести цей баланс, розуміти, що куди рухається і що де знаходиться... Бо трохи чогось бракує — одразу виникає збурення! Як торік — у нас було достатньо борошна, достатньо зерна, а на початку лютого (я саме прийшов на роботу в міністерство) виник ажіотажний попит на борошно. Тож повинні були швидко відреагувати, щоб через державний Аграрний фонд оперативно наповнити ринок. Ми не регулювали ціну, але зняли товарний дефіцит.
У міністерстві, приміром, бачимо, які прогнози дають регіони по посівах сільгоспкультур. Щотижня працюємо з областями на рівні селекторних нарад, уже розпочали проводити відеонаради. Якщо проблема виникає, загострюємо увагу наших колег на місцях — іноді навіть зобов’язуємо провести низку заходів для збільшення площ посівів тієї самої гречки чи жита. Це дві культури, про які досі дбаємо. Менше вже говоримо про цукровий буряк — він сам вийшов на той рівень, який забезпечить нашу продовольчу стабільність.
Що стосується таких культур, як кукурудза, яка і рентабельність дає, і урожайність, — ми навчилися сьогодні її вирощувати. Тож найголовніший тут аспект — пошуки ринків збуту. Ми розробили концепцію просування наших продуктів на ті чи інші ринки. Тобто спочатку аналітика: даний продукт, скільки його є, скільки лишків, до яких країн він може поставлятися, які пріоритети. І знову-таки визначаємо певну стратегію стосовно кожної країни з кожним конкретним продуктом, з певною підтримкою через асоціації, посольства. Раніше така робота відбувалася абсолютно спонтанно. Хтось написав: давайте ми в Китай таку-то продукцію просунемо. А там її ринку немає, чи норми інші. Треба ветеринарно-санітарні вимоги країни-імпортера враховувати, традиції, культуру держави... До того ж зараз може бути одне, через рік — інше. Є речі, які ми повинні закладати на три—п’ять років наперед. У цьому теж політика, стратегія просування на зовнішні ринки.
Крім того, є низка питань, які на часі й ми повинні їх вирішувати. Приміром, завершення земельної реформи. Це одне з найскладніших, найболючіших і я сказав би заполітизованих завдань, але рано чи пізно ми прийдемо до обігу сільгоспугідь. Питання — в якому вигляді це має відбуватися. Міністр дав своє бачення, свої підходи концептуальні. Робоча група з експертів, вчених розпочала непростий шлях відпрацювання всіх законодавчих актів — їх потрібно прийняти. Як мінімум, це шість—вісім законопроектів, які в комплексі повинні бути зроблені.
Обіг сільгоспгектарів дасть серйозні кошти, які можна використовувати. Чому нам не вдається як у Франції чи США вдвічі збільшити врожайність? Просто не вистачає фінансів. Кредити дорогі. І водночас у нас є ресурс, яким може скористатися будь-який товаровиробник — як заставою, і отримати під нормальні відсотки кошти, тоді зовсім по іншому запрацює ринок. Це — перше.
Друге питання пов’язане з тим, що є люди, які отримали паї. Хтось ще 1992 року. Сьогодні, слава Богу, 2016-й. Мій батько теж має пай, йому майже 85 років і він не може скористатися своїм правом з реалізації цього паю. Він би із задоволенням це зробив. Хоча чимало людей кажуть, що цього не можна допускати, бо земля потрапить у руки іноземцям. Гектари скуплять агрохолдинги і тому подібне.
Можуть бути обмеження, наприклад, фізичним особам не більш як 200 гектарів в одні руки. Коли перепродуватиме — інші питання будуть. Якщо ми говоримо про іноземців, можемо також передбачити обмеження. Треба просто дуже кваліфіковано працювати над відповідним законопроектом, спустивши його в регіони, провівши серію обговорень, круглих столів... Тоді якось усе зійдеться... Дуже погано, що ця тема завжди порушується перед виборами. Люди живуть у місті, до землі жодного стосунку не мають, починають лякати: ні-ні-ні, не можна продавати, завтра землю заберуть у КАМаЗи і вивезуть за кордон... Ну, цього ж не буде! Обіг землі — наступний блок питань, який ми опрацьовуватимемо.
Важливий аспект нашої стратегії — малий та середній бізнес, виробництво органічної продукції. Така продукція має сьогодні великий попит за кордоном. Передусім це — преміум-сегмент, це додана вартість, і для експорту не потрібно жодних квот. Самі землі, які в нас є, не так замінералізовані засобами захисту, мінеральними добривами, як за кордоном. Тобто не треба чекати три—п’ять років і лише після того братися до органічного землеробства.
Дуже важлива тема — система меліорації, зокрема зрошення на півдні. Цією справою треба займатися. Є, до речі, постанова Кабінету Міністрів щодо відновлення робіт на землях, які потребують зрошення, де спостерігається опустелення... Ухвалена вона попереднім урядом і її треба впроваджувати в життя в комплексі усіх цих питань. Тут теж можуть залучатися багато донорів, інвесторів, які зацікавлені в такій роботі.
Тема — дитяче харчування. Сегмент, який маємо відпрацьовувати, тому що розуміємо: здорові діти — здорова нація, наше майбутнє.
«Укрспирт» тоне в боргах
— Чого навчив вас бізнес? Що корисне з бізнесу варто привнести і в роботу міністерства, і в життя кожного?
— Я не завдячую самому бізнесу як такому, тому що бізнес буває різним. Я завдячую передусім людям, з якими працюю. Завжди згадую, що зробив для мене мій батько. Починаючи з першого класу він привчав мене до того, що ми самі робили вулики, лаштували все, займалися бджільництвом. Як результат — я вступив до сільськогосподарської академії, сам. Тобто батько навчив мене працювати: і руками, і взагалі... Потім я мав можливість працювати у господарстві Володимира Антоновича Плютинського. Це була дуже освічена, хороша, талановита людина — і як господарник, і як політик, і як комунікатор. У нього я дуже багато чого навчився: питань системності, комунікації, підходів. У бізнесі дуже часто все змінюється, але важлива комунікація. Коли з Віталієм Цехмістренком та іншими організовували компанію «Райз», починали з нуля. Заступник голови колгоспу, член правління, голова пільгової комісії, автомобіль, квартира — усе це я лишаю. З нічого взявся розвивати бізнес, яким навіть ще не володів. І там головне — команда, коли у кожного — своя функція, своя місія, і тільки разом можна досягати конкретних цілей. У «Райзі» ми зуміли створити команду, а потім найкращі передові західні технології трансформували на українські реалії. Тому що не можна усе, що бачимо на Заході, копіювати і переносити, треба його застосовувати, виходячи з можливостей, умов і необхідності, як це зробити саме на українських землях. І той самий менталітет наших людей враховувати. Пишаюся, що свого часу започаткували високі технології виробництва кукурудзи, яких вчилася практично вся Україна. Було проведено масу семінарів, Днів поля, щоб люди навчилися, зрозуміли. І це стосувалося і ріпаку, тобто дві культури стали стабільно прибутковими... Можна завдячувати «Райзу», що виробництво просунулося на інший, якісний рівень. Хочеться ті знання, досвід, як це робилося, імплементувати в діяльність міністерства.
Але коли я прийшов у міністерство, розумієте — це абсолютно не бізнес, це зовсім інші підходи. Коли виникло питання збитковості багатьох державних підприємств, спочатку думав, є ж досвід, об’єднаємо їх в холдинг, управлятимемо, стануть ефективнішими... Але коли починаєш вникати... От бачите, вам смішно...
— Просто уявила, як міністерство всі державні підприємства об’єднує в холдинги.
— Їх можна робити певними кластерами, не значить, що треба всі п’ятсот в один холдинг... Але є речі, пов’язані з юридичними аспектами: один перебуває в банкротстві, інший — на стадії ліквідації... Я побачив, що можна покласти два роки життя, щоб тільки тим займатися, і не отримати конкретного результату. Півроку намагалися витягнути підприємства на іншу ефективність. Водночас без реальних інструментів впливу на керівників міністерство де-факто не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність виробництв, це навіть карається. Ти можеш впливати шляхом того, що уклав контракт з керівником, і коли він здає звіт за результатами року, маєш право винести догану, що несвоєчасно подав чи не ті цифри поставив. Але це процес — дав догану, другу, звільнив, конкурс на посаду три місяці, а підприємство не працює... Є багато питань і, порівнюючи державні структури з приватним бізнесом, однозначно розумію, що не може державна сьогодні, якщо вона не монополіст чи не має якихось привілеїв, конкурувати з приватною. У неї немає простору, вона просто затиснута певними регламентами, нюансами і навіть фінансовим планом, без якого ні працювати не можеш, ні затвердити його своєчасно часто не вдається. Питань багато, тому найкращий спосіб — приватизація. Стратегічно важливі, які мають підтримувати продовольчу безпеку, чи які держава має контролювати — як сортовипробування і для цього треба земля — повинні залишитися у державній власності. Стосовно усіх інших відкрите питання приватизації. Нині в парламенті перебуває законопроект, яким пропонується внести зміни до переліку державних підприємств, що не підлягають приватизації.
Хоча за останній період, приміром, «Укрспирт» показав прибутковість. Я сказав би так: менше стали красти, але це дуже складно проконтролювати, треба встановлювати електронні лічильники, і з податковими органами працювати разом — тільки тоді можна щось зробити. Але варто дивитися глибше. Ми не можемо як держава при нинішньому фінансовому стані запустити 80 заводів, з яких частина вже у стані банкрутства чи ліквідації, — і віддати борги кредиторам ті не можуть, і виробничі потужності простоюють — люди приходять на роботу, завод стоїть, заробітну плату давати треба. І ці кошти йдуть за рахунок центрального апарату, а центральний апарат збирає ці кошти з працюючих підприємств, яких там лише 12. Зрозуміло, через високу собівартість така продукція неконкурентоспроможна. Внутрішній ринок ми забезпечуємо, бо монополія. Але за такої ціни, яка нині склалася, виходити на зовнішній, не зробивши певну реконструкцію хоча б декількох заводів, щоб вони видавали чистий спирт на експорт з мінімальною ціною, не бачу можливим... Можна і на Китай відправляти, тільки треба ціна і якість — дві речі забезпечити...
Крім того, ще 1,2 мільярда гривень висить на «Укрспирті» податкового зобов’язання, підтвердженого Державною фіскальною службою. Тобто ми на такому короткому повідку. А взагалі ця цифра може бути 1,9 мільярда.
Доводиться працювати на Державну фіскальну службу, а не на розвиток галузі. А є питання біоетанолу, шкода, що виробничі майданчики спиртозаводів не використовуються. Кожен завод свого часу — це 150 робочих місць. Задіяти хоча б наполовину — це б була підмога тому чи іншому району, області, де розташована ці заводи.
Академія не місце виробництва лише товарної продукції
— Державні підприємства Національної академії аграрних наук теж підпадають під приватизацію?
— Створена рішенням уряду міжвідомча робоча група, до якої входять представники Служби безпеки, Мінагрополітики і самі вчені, вивчає ефективність використання земель Національної аграрної академії. Коли матимемо певні оцінки, можна буде робити якісь висновки. Є, наприклад, насіннєві підприємства. Одеська селекція 40 відсотків посівів зернових займає по всій нашій державі. Як на мене, підхід має бути наступний: є селекція, є генетика, є фундаментальні дослідження, а структура дійсно відповідає статусу науково-виробничих установ — одна справа. Але є багато підприємств, які в системі академії займаються просто виробництвом товарної продукції — ні насіння, ні племінних тварин не реалізують, ні фундаментальних чи навіть прикладних досліджень безпосередньо не здійснюють. Більше того — землю передають в оренду під виглядом спільної діяльності.
Тут питання треба ставити. Тому що люди де-факто на землі не працюють, а отримують гроші за те, що вони знаходяться в державному підприємстві. Нонсенс. З’ясовуємо, який вигляд має те чи інше державне підприємство на тлі обласних, районних показників за врожайністю, виробництвом, і якщо воно пасе задніх — для нас це привід вивчити його більш докладно, проаналізувати, і тоді вже давати пропозиції про прийняття рішення. Чи завтра його продавати як цілісний майновий комплекс, коли вже буде обіг сільськогосподарських земель... Можливо, навіть той, хто зараз обробляє ті землі, допомагає — нехай він сьогодні викупить, викладе 10 мільйонів (держава їх отримає), потім обробляє, платить податки... А виходить — хтось складає у кишені готівку, а держава від державного підприємства, як правило, нічого не має. І це треба врегульовувати крок за кроком: спочатку проаналізувати, оцінити, підготувати законодавчу базу... Щоб не вийшло, що розбазарюємо, продаємо. Бо здебільшого — це особливо цінні землі, мають високу бонітетну оцінку...
