Чому крупи знову лідери інфляції?
Скандальнішого продукту, ніж гречка, за останні кілька літ годі й шукати. Про ціни на неї, причини, які їх породжують, політичні та економічні складові цієї проблеми сказано і написано стільки, що повернення до цієї теми можна вважати вже просто поганим тоном. Але каша знову і знову привертає до себе увагу. І робить це з такою впертою наполегливістю, що відвертатись від неї просто немає як. Зрозуміло, що при цьому головний наголос падає саме на її вартість.
До цифр статистики щодо цін на продукти харчування можна ставитись по-різному. Кожен із нас здебільшого орієнтується на цінники у магазинах, аніж на офіційні дані. І все ж варто погодитись, що загальні тенденції вони все-таки відображають. Показники за останній місяць викликали різні думки і почуття. Як повідомили у Хмельницькому облстаті, загалом ціни на продукти знизилися на 0,1 відсотка. Добре, хоч так. А от те, що відчутно (аж на 16 відсотків) подешевшали яйця, справді приємно. Як і зменшення вартості на сало, цукор, молоко, маргарин, овочі, сметану і рис. Але при цьому деякі харчі все-таки «пішли» вгору. І, як з’ясувалося, найбільше підскочили гречані крупи.
Ну чого б це? І товар несезонний. І дефіциту на нього немає. І Хмельниччина — одна з лідерів з вирощування цієї культури. І переробка своя, на місці. А гречана каша стала чи не найдорожча з усіх. На базарі вагова коштує 32—37 гривень за кілограм. У супермаркетах фасована — перевищує сорок. А якщо зелена — до півсотні доходить.
Моє здивування і зауваження, що навіть рис, привезений здалека, коштує ледь не вдвічі дешевше, базарні продавці сприймають із іронічною посмішкою, мовляв, чергова загадка вітчизняної економіки.
Де ж розгадки?
Площі посівів не змінилися
В обласному управлінні агропромислового розвитку вкотре підтверджують: хоча теперішні посіви не зрівняєш із тими, що були ще п’ять років тому, проте і критичними їх не назвеш. Тоді у краї засівали до 35 тисяч гектарів, нинішнього сезону гречані поля займають більше десяти тисяч гектарів. Правду сказати, це трохи менше, ніж торік. Але все одно цілком достатньо, щоб сповна забезпечити попит на цей товар, котрий не є домінуючим у меню переважної більшості родин. Загалом чинні норми передбачають, що гречки маємо з’їдати два кілограми на рік. Тож в облагропроді підрахували, навіть за найнесприятливіших умов восени можна зібрати до 12 тисяч тонн зерна, з якого отримати майже дев’ять тисяч тонн крупи. Для області із цього достатньо половини. Тож і на продаж буде. Якщо такі надлишки правильно розподілити в інших областях, то вистачить всім. Крім того, і самі аграрії стежать за ринком збуту. Адже нині доволі непогані ціни на це зерно — понад 18 тисяч гривень за тонну. І якби зростав попит, орендарі із задоволенням вирощували би ще більше. Адже гречка не потребує ані великих затрат праці, ані витрат по догляду.
Одне слово, баланс посіяного і того, що продається, встановлено. І це означає, що зовсім не дефіцит піднімає ціни. То що ж тоді?
У переробника власні інтереси
Якщо йти по ланцюгу: від поля — до столу, то наступною ланкою стане переробка. Значна частина гречки, що вирощує область, мала би перероблятися на місцевому підприємстві — у ТОВ «Хмельницький зернопродукт».
Це логічно, адже так вдається зменшити затрати на доставку. До того ж підприємство може переробляти до двохсот тонн зерна за добу. Тобто обсяги вирощеного завантажать виробництво буквально на пару місяців роботи.
А значить, у підприємства має бути велика зацікавленість, щоб забезпечити себе сировиною.
Але не все так просто. Виробничники скаржаться: потужності простоюють, змушені завозити зерно із інших областей. Натомість аграрії жаліються: за довгі роки на підприємстві так і не склалася традиція підтримувати свої сировинні зони, як це, скажімо, роблять цукровари чи молочарі. Виробничники так і не наважилися брати на себе відповідальність і укладати попередні договори на закупівлю майбутнього врожаю.
А це також впливає на те, що і гречкосії не поспішають збільшувати обсяги, не маючи надійного ринку збуту. Тож можна припустити, саме така невизначеність і нерішучість, врешті-решт, впливає на базарні ціни. Але ж не настільки, щоб зробити банальну крупу чи не найдорожчою з усіх.
Ціни живуть своїм життям
То з чого ж складається ціна гречки? Ось кілька підрахунків. До переробки зерно коштує майже 18,5 тисячі гривень за тонну. Із заводу крупа виходить по ціні майже 29 гривень за кілограм. Точніше, такою називають її собівартість. Якщо додати 5—15 відсотків, котрі хотіли б додатково отримати за свою роботу виробничники, вийде майже 32 гривні. З врахуванням торговельної надбавки безпосередньо продавців якраз і вийде та вартість, що маємо. І значить, нічого дивуватись, а треба доставати гроші з гаманця і платити..
.
Але все це нагадує якийсь цирковий фокус, коли очі бачать одне, а мозок відмовляється розуміти таку картинку. Приміром, чому серед інших саме ця культура так стрімко додала в ціні? Адже, скажімо, вартість пшениці чи кукурудзи за останні роки змінилась мало. І це при тому, що всі складові виробничих витрат на вирощування зростали однаково. Тепер уже не тільки рис гречці не товариш у цінах, а практично будь-яка інша крупа.
Або як знайти логіку в тому, що індійський, китайський чи ще якийсь екзотичний рис із врахуванням затрат на доставку і розмитнення можна купити за 16—24 гривні за кілограм, а те, що виросло на полях в околицях обласного центру, вдвічі-утричі дорожче? Виходить, тамтешнім сільгоспвиробникам вигідно продавати за мінімальними цінами, а нашим — ніяк. Тому ще дивніше, коли рис падає в ціні, а гречка зростає.
Зрештою, до цього можна вже було звикнути, бо дорожчає все. Але така вже доля цієї каші — вона стала, наче лакмусовий папірець у нашому житті: дорожчає — не чекай нічого доброго.
Хмельницька область.
Фото Галини КВІТКИ.
