Міністерство сьогодні реального впливу на керівників підприємств щодо гречки не має, повідомив директор департаменту землеробства Мінагрополітики Володимир Топчій.
— Звісно, розуміємо складнощі з точки зору споживача і громадян, які бачать у торговельних мережах цей продукт від 40 гривень за кілограм, — зазначив Володимир Миколайович. — Для багатьох сьогодні нереально купувати гречку за такою ціною. А в основі проблеми лежить ситуація, коли з 470—480 тисяч гектарів гречки, які Україна висівала вісім-дев’ять років тому, торік залишилося лише 129 тисяч. Тобто ми дійшли до тієї межі, після якої доводиться говорити про дефіцит. Валові збори гречки зменшилися відповідно в 2,5 разу. А для мінімального задоволення потреб населення необхідно виробляти щорічно 160—180 тисяч тонн зерна цієї культури. А крупи треба мати принаймні 120—130 тисяч тонн на рік плюс перехідні запаси, які б давали змогу балансувати попит і пропозицію та унеможливлювали цінові злети. Бо коли запаси підходять до якоїсь мінімальної межі, а до збору нового урожаю ще майже три місяці — є намагання бізнесу і переробників скористатися моментом, і ціни, відповідно, зростають. Пересічний українець за рік з’їдає два-три кілограми гречки. Статистика, звісно, умовна, бо є громадяни, які дуже мало чи взагалі не споживають гречку, а є ті, хто не може жити без цього продукту як складової дієтичного, лікувального харчування. Чи просто полюбляє гречку.
— Нині дуже високі закупівельні ціни на зерно гречки — доходять до 20 тисяч гривень за тонну. Чому тоді багато сільгоспвиробників кажуть, що цю культуру сіяти невигідно?
— Так склалося, що її вирощуванням займаються фермери, невеликі господарства, і це дуже вузький сегмент у структурі зернових культур. Наразі, коли аналізуємо і говоримо про можливі підтримки, то гречка — одна із найбільш прибуткових культур. Рентабельність урожаю 2015 року становить 75 відсотків, і здавалося б, саме ринковий механізм за високої ефективності вирощування мав би дати бурхливий поштовх до розширення площ. Наразі у збільшенні посівів гречки є деяка інертність, яка діятиме певний проміжок часу. Але, найімовірніше, її буде подолано в наступному періоді, з 2017 року.
Але саме в цьому проміжку часу міністерство робило декілька популярних і не дуже кроків, щоб все-таки змінити цю динаміку, змінити ставлення до культури і забезпечити розширення посівних площ, щоб отримати 180—200 тисяч тонн валового збору зерна. Питання обговорювалося на рівні департаментів агропромислового розвитку областей. Сівба гречки триває — вже маємо 136 тисяч гектарів, тобто критичну межу мінімуму площ подолано.
Подекуди є окремий інструментарій підтримки тих сільгоспвиробників, які сіють гречку, — програми регіонального і місцевого рівнів.
Сподіваємося, що цьогоріч буде до 160 тисяч гектарів. Погода сприятлива для всіх культур. За умови дружніх сходів і достатнього зволоження матимемо необхідну кількість цього продукту.
— Можлива ситуація, що керівники господарств на папері покажуть, що посіяли гречку, а потім після першої рясної зливи спишуть. Мовляв, ущент вибило сходи... Цікаво, як змушували аграріїв сіяти гречку?
— Та не змушували!.. Ми всі є споживачами і зацікавлені, щоб у нас не виникало жодних дефіцитів і ажіотажів. Просто інформації у сільгоспвиробників часто недостатньо, що гречка — дуже рентабельна. Хто за неї раніше взявся — той і надалі займається, можливо, навіть розширив площі, але не настільки, щоб це істотно вплинуло на вал у масштабах країни. Намагалися залучити нових виробників, щоб звернули увагу на цю культуру. Діалог влади, асоціацій з товаровиробниками, сподіваємося, дасть оту дельту, приріст, який убезпечить від будь-якого дефіциту.
— А чи не намагалися ви переробні підприємства долучати у цей ланцюжок? Адже вони можуть контрактувати наперед певні обсяги гречки, гарантовано викупити в аграріїв майбутній урожай. Бо збут зерна — теж велике питання. Нині по 16—18 тисяч гривень за тонну, як то кажуть, з руками заберуть. Але невідомо, якою буде ціна на гречку у вересні...
— Переглядаємо роль Аграрного фонду. Саме цей інструментарій і спотових закупівель гречки, і форвардних уже на наступний період має працювати. Хоча більшість сільгоспвиробників використовують власні ресурси, не беруть кредитів. То й питання у свідомому виборі: сію чи не сію, і якщо сію — то скільки.
— На експорт українська гречка йде? Бо іноді доводиться чути, що наша «тікає» до сусідніх країн, зокрема, в Росію...
— Не відстежую цю статистику, але якщо і вивозиться гречка, то це мізер. Якогось значного поширення як експортний продукт вона не має. Це культура з чіткою географічною окресленістю території вирощування і споживання. Навіть у межах України простежується різний попит на неї. А там, де попит, і виробництво більше.
— Де переважно споживають гречку?
— Україна, Білорусь, Росія. У нашій державі на півдні майже не культивують. Зокрема, через природно-кліматичні особливості. Втім у Херсоні, Миколаєві, Одесі й споживання гречки менше. Люблять і вирощують її переважно у центральній частині і на заході.
