За часів СРСР країною прокотилося п’ять антиалкогольних кампаній — у 1918, 1929, 1958, 1972 та 1985 роках. Остання з них розпочалася через два місяці після приходу до влади Михайла Горбачова і тривала два роки. У народі називали її «горбачовською». Вважалося, що у стагнації економіки країни винен насамперед масовий алкоголізм і пияцтво. Саме цю тезу на контрприкладах різних підприємств мав підтвердити і я, отримавши відрядження до Вінниці.
У міськкомі компартії визначилися з підприємствами, які були на економічному піднесенні, бо там, мовляв, зібрався непитущий люд, і колективами, яких роз’їдає іржа економічної стагнації, бо там працівники полюбляють заглядати у чарчину. Чого у Вінниці лише не було. І зони тверезості, і безалкогольні весілля, і первинні громадські антиалкогольні організації у трудових колективах... Випивох одразу звільняли. Свідомо опускаю розповідь про відвідування неблагонадійних колективів. Ну хто звільнить вантажника-випивоху з овочевого магазину, коли працювати нікому?
Далі з представником міськкому компартії, який мене супроводжував, поїхали на приладобудівне підприємство оборонної промисловості — вінницький еталон боротьби з пияцтвом. У цехах на видному місці — антиалкогольні стенди, у заводській багатотиражці — антиалкогольні статті, у кожному структурному підрозділі — первинні громадські антиалкогольні організації. Заводську організацію очолив сам генеральний директор. Після відвідин конструкторського бюро зайшли до кабінету директора підбити проміжні підсумки.
Там одразу пролунало: «Каву? Чай?» Я вибрав каву. У розпал розмови секретарка занесла на таці три чашки і поставила їх не на столі перед нами, а разом з підносом засунула... у директорський сейф. Що за витівки? Невже там кавоварка? Директор ніяк не зреагував на фінт секретарки. Жоден м’яз на його обличчі не поворухнувся. Вочевидь, процедура пригощання кавою через сейф була у них відпрацьована.
Читаючи лекцію про успіхи в проведенні антиалкогольної кампанії, директор підійшов до сейфа, по плечі заліз всередину і почав щось чаклувати. І чого він там ховається, як кіт із салом? Лекційну риторику підхопив міськкомівець. Він осідлав тему пияцтва на робочому місці. І хоча директор прямо з сейфа намагався змінити тему, партійця вже було не зупинити, його понесло як Остапа Бендера.
«Прошу каву і до кави», — директор поставив на столик три чашки і корзинку з печивом. Але... чашки вже були не ті, які поставила у сейф секретарка. Вони були більшими. І чим йому не сподобалася та посудина, подумав я і відсьорбнув духмяний напій. Ще лишень взявши в руку чашку, я вловив на собі стривожено-допитливі погляди моїх візаві. За секунду я їх зрозумів — у чашці була кава з коньяком. Як? І це на еталонному підприємстві! І це після лекції про нещадну боротьбу з пияцтвом на кожному робочому місці! Це неподобство... Саме такої реакції остерігалися від мене вінницькі борці з пияцтвом. Аякже — людина незнайома, представник центрального друкованого органу партії. Пропали ні за цапову душу. Хтозна які у нього пунктики в голові... Пунктиків у мене в голові не було, тож мовчки продовжував сьорбати напій. Моїм співрозмовникам відлягло.
Після закінчення робочого дня директор підприємства пригостив нас вечерею. Серед посуду на столі виділялися три знайомі чашки і великий порцеляновий чайник. «Каву на ніч пити шкідливо, тож пригощаю чайком», — підморгнув директор і потягнувся за чайником. Ми й не заперечували.
Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.
