Хто насправді може розраховувати на бюджетну підтримку
Теза про те, що аграрному секторові для успішної роботи потрібні додаткові фінансові вливання, не нова. Трапляється і таке, що нею спекулюють деякі потужні гравці на сільськогосподарському ринку, щоб обстояти свої інтереси. Попри те, що аграрний бізнес уже давно став суто приватною справою, держава продовжує дотувати його зі свого бюджету. Чи насправді потрібна така підтримка? І хто реально отримує користь від неї?
Напередодні жнив фінансові проблеми знову набувають особливої актуальності. Зростають ціни, витрати на виробничі процеси. Знову орендарі шукають варіанти, як покрити грошовий дефіцит.
— Весняна посівна яскраво продемонструвала, наскільки дорожчими стали польові роботи, — розповів заступник керівника департаменту агропромислового розвитку Хмельницької ОДА Вадим Конончук. — Загальна вартість робіт порівняно із минулим роком зросла на мільярд гривень і сягнула 3,6 мільярда. Витрати на гектар у середньому становлять майже чотири тисячі гривень, і це також значно більше, ніж торік.
Схожі тенденції очікуються і під час збирання врожаю. Як уже повідомляв «Голос України», попередньо загальні витрати оцінюють у понад шість мільярдів гривень. Тож порівняно із весною грошей знадобиться ще більше. На запитання, де їх братимуть землероби, представник влади припускає, що майже вісімдесят відсотків цієї суми становитимуть власні кошти орендарів. У решті випадків, найімовірніше, доведеться покладатися на банківські позики.
Відшкодування є. І борги також
Труднощі є. Але насправді критичної ситуації із фінансами немає, особливо у великих компаній, котрі можуть розраховувати на власні можливості. І, очевидно, небезпідставно. Та попри це ще й держава намагається допомогти. У департаменті вже й не пригадують, відколи працює державна програма часткового відшкодування відсоткової ставки за банківські кредити. Але тут потрібно уточнити: кошти надходять не завжди вчасно і сповна.
Цьогоріч у держбюджеті на підтримку цієї програми передбачено 300 мільйонів гривень. Мінагрополітики розподілило між регіонами цю суму так, що Хмельниччина має отримати 16,4 мільйона гривень. Як пояснюють в управлінні, віртуально ці гроші вже є, тобто їх зараховано на казначейські рахунки. Але реально їх ще ніхто не отримував. Наразі відбулося лише засідання конкурсної комісії, котра розглянула претендентів і визначилася з заявками на таке відшкодування.
На запитання, чому так довго тягнули із організаційними моментами, пояснюють, що на місцях жодної затримки не було, дотримувались усіх термінів проведення процедури. А строки затягнулися через те, що тільки на початку квітня кошти було розподілено в міністерстві. Тож, відповідно, змістилися всі строки на місцях.
Та в цьому не вбачають особливої проблеми. Торік саме завдяки такому запізненню області вдалося отримати значно більше, ніж планувалося початково. Адже під кінець року урядовці перерозподілили гроші, котрі не використали інші обласні департаменти. У результаті хмельницькі аграрії отримали майже 25 мільйонів гривень компенсації за кредити. Кошти, звісно, не були зайвими.
Наразі ж свої заявки на вісім мільйонів гривень подало півтора десятка претендентів. Переважно це господарства середньої руки. Простежити якісь загальні тенденції важко. Бо хтось позичав мільйони, хтось обмежився кількома десятками тисяч гривень. Але всі сподіваються, що хоча б половину відсоткової ставки (остаточна сума залежить від облікової ставки НБУ) за них заплатить держава.
Треба зізнатися, що такі сподівання справджуються не завжди. Адже досі тягнеться кредитна заборгованість за цією програмою за попередні роки на 37,5 мільйона гривень. Це немало. Та важко назвати ці суми прямими втратами господарств. Беручи кредити, вони знали, що ризикують і що їм доведеться сплачувати все сповна. А бюджетна компенсація — то лише допомога. І тут як кому пощастить.
Не всі обіцянки виконують
Загалом, судячи з того, які програми підтримки виникають і як вони фінансуються, важко відшукати в цьому процесі якусь закономірність, а головне — обов’язковість виконання. Були періоди, коли кількість різних державних програм підтримки села вимірювалася десятками. А от нинішнього року задекларовано лише дві. Окрім згаданої вище, представники аграрного бізнесу можуть розраховувати ще на підтримку тваринництва. У масштабах країни тим, хто купить племінну худобу, мають відшкодувати загалом 50 мільйонів гривень. Скільки із цієї суми припаде хмельницьким тваринникам, сказати важко, усе залежатиме від поданих заяв. А поки що жодних розрахунків із тваринниками не було. Бо тільки в травні облагропрод отримав паспорт цієї програми. Відповідно, формування конкурсної комісії, розгляд заявок, перевірка претендентів ще попереду. І поки що похвалитися отриманими компенсаціями не може ніхто.
Зате є чимало тих, для кого обіцяна минулими роками підтримка тваринництва обернулася кредиторською заборгованістю. Загалом в області вона обраховується сумою в 66 мільйонів гривень. Ці кошти мали би отримати господарства, котрі активно будували і реконструювали тваринницькі комплекси. Багато хто взявся за цю роботу, повіривши саме у державну допомогу. Але обіцянка так і залишилась обіцянкою.
Бички виросли, а про гроші... забули
Якщо на державне відшкодування за програмами претендує не так багато аграріїв — їх кількість обмежується кількома десятками, то дотація за утримання молодняка великої рогатої худоби та за вирощену і продану на забій худобу була чи не наймасштабнішою. Принаймні, якщо не за сумами виплат, то за кількістю учасників програми. Адже кілька сотень гривень сподівались отримати майже всі, хто мав у своєму хліві теля чи порося.
— Багато хто поставився до цього досить скептично, мовляв, навряд чи такими методами вдасться збільшити поголів’я худоби. Але насправді поголів’я в господарствах таки зросло, — поділилася спостереженнями начальник обласного управління економічного аналізу, фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та соціально-економічного розвитку АПК Лариса Молчан.
На жаль, найбільш «демократична» програма, тобто та, що підтримує не потужних орендарів, а селянина-одинака, ось уже два роки як перестала працювати. Мало того, свого часу обіцяні гроші отримали далеко не всі, хто виростив бичка і здав м’ясо. Досі перед селянами краю залишився загальний борг у 7,4 мільйона гривень.
Багато господарів кажуть відверто: уже не сподіваються, що ці гроші хтось колись віддасть. Зрештою, на них і не покладали особливих сподівань. Але таке ставлення держави до своїх обіцянок викликає лише розчарування.
А покупець платить завжди
Загалом питання, хто, кому і в якій формі має допомагати, залишається доволі дискусійним. Адже бюджетна підтримка агровиробника дуже часто означає фінансові вливання у приватні компанії, головна мета яких — отримання хороших прибутків. Та водночас в агродепартаменті переконують, нинішніми програмами підтримки може скористатися будь-хто, зокрема, фермер чи підприємець.
Та у будь-якому разі ці гроші мають допомогти наростити обсяги виробництва. Але, як не парадоксально, вони не впливають на зниження ціни на сільськогосподарську продукцію. А відтак, від такої підтримки мало що отримує споживач. А саме він як основний платник податків і є головним інвестором і донором для будь-якої бюджетної програми. Одне слово, не так просто відшукати оптимальний варіант. І урядовцям треба добре думати, перш ніж обіцяти гроші.
Хмельницька область.
До речі
Попри те, що низка державних програм з підтримки аграрної галузі перестала діяти, у бюджету залишилися борги перед селянами Хмельниччини за минулі роки. Загальна сума кредиторської заборгованості перевищила 115 мільйонів гривень. При цьому кошторис фінансової підтримки на нинішній рік передбачає лише 16,4 мільйона гривень. Обіцяні кошти не було виплачено в повному обсязі за часткове відшкодування відсоткової ставки за залученими кредитами, за примноження череди корів, за розвиток хмелярства, закладення садів, виноградників та ягідників, а також за часткове відшкодування витрат на будівництво та реконструкцію тваринницьких комплексів та закупівлю племінної худоби.
Напередодні жнив фінансові проблеми знову набувають особливої актуальності.
Фото Галини КВІТКИ.
