У суворі роки Другої світової війни співробітники військової прокуратури відіграли чималу роль у визволенні від фашизму. Багато хто з них не зустрів довгоочікуваного травня 1945 року. Військовому слідчому Михайлу Павлову доводилося вести за собою в бій і нарівні з усіма терпіти голод, холод, біль від втрати друзів, бачити зруйновані міста й села — жахіття війни.
Біографія цієї неординарної людини може вмістити в собі долі декількох людей. Народившись у глухому селі на Псковщині в бідній селянській родині, він увібрав у себе не тільки працьовитість батьків, а й добре ставлення до людей, повагу до старших, чесність і наполегливість у досягненні поставленої мети.
І нині, у свої 99 років, Михайла Павловича оточують книги, газети. У молодості він іноді дозволяв собі порибалити, а вийшовши у відставку, зайнявся літературною діяльністю — написав кілька книг, у яких поділився своїм багатим досвідом військового прокурора з молодими юристами й слідчими. Як у військової людини, у нього чіткий розпорядок дня — зранку легка гімнастика й кілька годин знайомства з військовою літературою і газетами.
Не забуває зняти навантаження із втомлених очей, тобто веде здоровий спосіб життя для людини настільки похилого віку, інваліда війни І групи. Дедалі частіше даються взнаки фронтові поранення. Саме тоді розпорядок дня змінюється...
У лютому 1940 року Михайла Павловича призвали в армію й зарахували в полкову школу 729-го стрілецького полку, а у квітні 1941-го його призначили військовим слідчим військової прокуратури 222-ї стрілецької дивізії.
Попри затятий опір наступу військ супротивника, дивізія опинилася в оточенні. Разом з усіма він був в окопах із гвинтівкою в руках, допомагаючи командирові, організовував бійців і вів їх в атаку на німецькі позиції. Часто приймав командування на себе, був двічі поранений. З оточення виходили групами. Організував партизанський загін із червоноармійців, які потрапили в оточення, і місцевих активістів.
У результаті спільних дій партизанських бригад узимку 1942—1943 років від гітлерівців було визволено територію на стику України, Білорусі, Латвії й Росії у 10 000 квадратних кілометрів і створено братній партизанський край, на який німецька влада вже не поширювалася.
Після лікування
М. П. Павлова направили в розпорядження військової прокуратури Калінінського фронту військовим слідчим 4-ї ударної армії, з 1945 року — заступником військового прокурора Групи радянських військ в Австрії. Після служби в Далекосхідному військовому окрузі він понад 10 років віддав роботі у військовій прокуратурі Київського військового округу.
Батьківщина гідно оцінила знання, досвід, відданість військовій присязі, бездоганну службу офіцера військової прокуратури. Було взято до уваги і його роботу з розгляду справ репресованих у 1937—1938 роках.
Безневинно засуджених було реабілітовано.
Після виходу у відставку через хворобу Михайло Павлович 12 років працював юристом у громадській приймальні газети «Правда України» і понад 25 років брав активну участь у роботі ветеранських організацій Києва.
М. П. Павлов — генерал-майор юстиції у відставці, заслужений юрист України, Почесний працівник Генеральної прокуратури України, член президії Всеукраїнської спілки ветеранів — учасників війни, Асоціації ветеранів генералів (адміралів) Збройних Сил України в Києві і Київській області, Одесі та Львові... Нагороджений сімома орденами й тридцятьма медалями.
Бойова характеристика
«...Під його командуванням загін проводив велику кількість бойових операцій. Сам тов. Павлов М. П. діяв хоробро й безстрашно... У червні 1942 року був поранений... У жовтні 1942 року його загін з усім особовим складом і озброєнням влився у великий партизанський загін ім. Суворова...»
Людмила КОМЛИК, член Національної спілки журналістів України.
Київ.
Фото автора.
