Киянам та гостям міста доведеться звикати до нових назв його вулиць та проспектів. Вимушені залишити столицю й монументальні символи радянського тоталітаризму. Такого урбаністичного переосмислення нашої історії вимагає закон про декомунізацію. У рамках його виконання на черговому засіданні Київради вирішили назвати Московський проспект на честь лідера ОУН Степана Бандери, повідомляє прес-служба Київської міської ради. Крім того, вулиця Баумана у Шевченківському районі стала вулицею Януша Корчака, вулиця Кутузова на Печерську — вулицею Генерала Алмазова, вулиця Суворова на Печерську — вулицею Михайла Омеляновича-Павленка та провулок Кутузова у центрі столиці — провулком Євгена Гуцала. Зазначається, що відповідні назви вшановують пам’ять видатних діячів українського народу.

«Усі пропозиції щодо перейменування пройшли громадські обговорювання на єдиному веб-порталі територіальної громади в спеціальній рубриці Е-МІСТО та погоджені всіма профільними комісіями Київради», — запевняють у міськраді.

Загалом у столиці у рамках декомунізації мали оновити вивіски на 112 вулицях, а ще демонтувати пам’ятники, погруддя та меморіальні дошки, пов’язані з діячами «червоного періоду». Проте, щоб зрушити деякі з них із місця, закону виявилося замало. У КДМА вирішили: щодо кожного об’єкта, який підлягає знесенню, має бути ухвалено відповідне рішення Київською міською радою та Мінкультом.

Із цією позицією не згодні у Інституті національної пам’яті. Кажуть: такий вердикт міськрада виносити не має права. Адже демонтаж об’єктів тоталітарного режиму передбачений законодавчо, і рішення місцевого органу самоврядування не має вищої сили за закон України, прийнятий Верховною Радою. Втім, київська влада аргументує стійкість монументального вершника, який уособлює образ командарма — учасника боїв з армією УНР (до речі, проспект, де він досі дислокується, перейменовано на честь головного отамана військ УНР Симона Петлюри), тим, що скульптура — в списку пам’яток, які охороняються державою.

«Пам’ятник Миколі Щорсу безсумнівно буде демонтований і перенесений у майбутній музей тоталітаризму після його створення Київрадою. Проте зараз він захищений законом. Згідно з чинною постановою Кабміну № 928 від 3 вересня 2009 року, він внесений до Реєстру об’єктів культурної спадщини національного значення», — зазначив перший заступник голови КМДА Геннадій Пліс.

Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович обурений таким підходом. У інтерв’ю «Українській правді» він пояснив, що проблеми в статусі немає, оскільки Мінкульт може за спрощеною процедурою позбавити будь-що, що підпадає під декомунізацію, статусу пам’ятки національного значення. А статус у цьому випадку захищає такий пам’ятник від знищення після демонтажу. «Тобто закон так чи інакше вимагає його забрати з публічного простору, а що з ним далі робити — везти в музей чи кудись інде — це вже й має вирішувати київська влада», — каже В’ятрович.

Тим часом триває дискусія щодо мистецької цінності київського Щорса. Так, мистецтвознавець Діана Клочко порівнює цей пам’ятник з італійськими кінними монументами XV століття у Падуї і Венеції... Каже: скульптор Михайло Лисенко — послідовник творчості великого Огюста Родена, створив не грубий ідеологічний продукт, а швидше — історичний і мистецький об’єкт, який став візитівкою нашої столиці. Мовляв, його не можна декомунізувати, бо він за межами комуністичної ідеї. Про це може свідчити не лише манера, у який виконано постамент. За словами Діани Клочко, риси обличчя київський вершник запозичив у... Леоніда Кравчука (Президента України 1991—1994 рр.). Він у молоді роки позував скульпторам Миколі Суходолову і Василю Бородаю, які працювали над створенням композиції. А доповнив образ монументального Щорса головний герой однойменного фільму Олександра Довженка... Проте у результаті центральний проспект Києва тоді прикрасили «червоним вершником». І цей символ радянської спадщини, за законом про декомунізацію, нині має зійти зі свого постаменту...