У час, коли на сході України від рук російських агресорів щодня гинуть наші захисники та стають обездоленими каліками, деякі українські комерційні структури співпрацюють з окупантами. Вони офіційно зареєстровані, а їхніми власниками є цілком реальні люди. За кожним таким суб’єктом господарювання стоїть начальник, який має прізвище, ім’я та по батькові... І діється все це на очах у нашої влади! Що це, як не зрада державних інтересів, зрада свого народу?!
Згадався випадок з моїм батьком Григорієм Васильовичем. У 1941 році його призвали до війська. У райцентрі перед відправленням на фронт вирішили майбутні вояки зазирнути до генделика, щоб перехилити чарчину на щасливу дорогу. Щось у них не склалося з продавцем. Посперечалися і посварилися. Батько, довго не розмірковуючи, вхопив з прилавка кілограмову гирю зі словами: «Ти, гаде, горілкою тут будеш торгувати, а я йду на війну фашистів бити!». Та як замахнеться, щоб налякати. Добре, товариші втримали, а то було б тому торгашеві непереливки...
...Закінчилася війна. Батько повернувся. Був двічі поранений, дивом вижив, визволяв від окупантів Польщу, Чехословаччину. Дійшов аж до Німеччини. Цю історію, кепкуючи з батькового запального характеру, часто переповідала моя мама.
Дивлюся на теперішніх торгашів, і так мені хочеться вигукнути: «Батьку, агов, де твоя гиря?!».
Олекса ВАЩЕНКО, журналіст.
Ірпінь
Київської області.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
