Великим оптимістом та життєлюбом залишається на дев’ятому десятку життя Павло Янченко (на знімку) із Малої Вільшанки. І таким самим фантазером, як у дитинстві. Хату на доглянутому, казково декорованому подвір’ї у підліску на околиці села збудував для своєї великої родини ще батько. Він заклав і сад — посадив по три деревця яблунь, шовковиць та абрикос. Зробив так на честь трьох своїх дітей. Було це в тридцяті роки минулого століття. До наших днів дожили й добре почуваються лише яблуні-«фунтовки». А будинок Павло Іванович реконструював і поставив на міцний фундамент, тож він і сьогодні має вигляд нової оселі.
Батька Павло втратив, коли йому було сім років. Однієї ночі 1942-го в шибку крайньої хати окупованої німцями Малої Вільшанки постукав вершник і покликав Івана Янченка на допомогу партизанам — будувати в лісі бліндаж. Чоловік, напрацювавшись до світанку, повернувся додому, але того самого вечора німці забрали його на допит. Хтось із односельців виказав прихильного до ополченців земляка. Більше хлопчик свого батька не бачив.
На будинку Павла Івановича — табличка «Двір зразкового порядку». І це найменший комплімент, який можна зробити цьому стильному дворику, чистим городу та садку, охайному кутку з сараєм і клітками, де господар тримає різну живність. На галявинці перед вікнами «живуть» казкові герої, серед яких, певно, найкомфортніше почуває себе Буратіно. Адже в нього є власний будинок з квітником. І власна криничка. До нього в двір навіть прийшла... електрифікація. Думаю, разом із сусідом-гномом дерев’яний хлопчик при світлі ліхтариків і сам милується парканчиками з плетеної лози, млином, поглядає на людську садибу з вдячністю, властивою усякому казковому герою, чиє середовище існування — людська уява, наївна й добра фантазія дорослих і дітей.
Герої тутешнього казкового містечка темними ночами спілкуються між собою при світлі ліхтариків, адже їм поталанило з творцем і господарем, який усе своє трудове життя має справу з діодами, тріодами та резисторами. Ще з 1957 року, коли у Малій Вільшанці почалася електрифікація, Павло Іванович, випускник курсів радіомайстрів, — перший на селі електрик. І тракторист, оскільки ще раніше, після закінчення семирічки, пройшов відповідну курсову підготовку. І художник-декоратор: задовго до народження нинішніх представників сільської еліти навчався півтора року в Московській академії образотворчих мистецтв. І саме душа художника прокидається в нашому знайомому, тільки-но він береться до справи. Будь-якої — чи розбиває квітник біля хати, чи майструє скриню, чи пече хліб... Одне слово, майстер на всі руки.
Сорок шість років Павло Янченко прожив зі своєю коханою дружиною. Раніше вона першою вітала його з черговою прожитою річницею і початком нового дня. Тепер приймає побажання здоров’я і миру від доньки Світлани, онука та зятя, які мешкають у Добровеличківці.
«Насправді мені не так цікаво отримувати подарунки, як дарувати щось іншим, — каже Павло Іванович. — Хочу, щоб люди згадували мене в добрий час. Тому ніколи не беру плати за ремонт сусідських телевізорів, обприскувачів, годинників. І з людей, які просять кудись підвезти машиною, ніколи не беру грошей. Час подумати про щось важливіше, ніж миттєва вигода».
Кіровоградська область.
Фото автора.
