В усі часи людської життєдіяльності найважливішою галуззю було сільське господарство, завдяки якому ми одержуємо продукти харчування. Економічна ефективність цієї галузі залежить від урожайності, ринків збуту, паритету цін на продукти, техніку, пальне, підтримки з боку держави...
Я добре пам’ятаю ті часи, коли в селах за рахунок держави будували лікарні, школи, будинки культури, зрошувальні системи, дороги, тваринницькі комплекси. Проводилася електрифікація, радіофікація, телефонізація населених пунктів.
Пригадуються й негативні моменти. У 1970-ті роки було ухвалено постанову про так звані перспективні й неперспективні села. У результаті відбулася масова еміграція сільських мешканців. Крім того, провели укрупнення й об’єднання районів.
На початку 1990-х років село фактично почало зникати. Настав період негативних реформ медицини, освіти, культури. Почали закривати дільничні лікарні, фельдшерсько-акушерські пункти, клуби, школи.
З розпаюванням земель активно створювалися агрохолдинги, зернотрейдери й інші агрокомпанії, які не розвивають інфраструктуру на селі, а лише експортують у збиток хліборобам зерно й соняшник.
Сільське населення з кожним роком різко зменшується. Земля виснажується.
Я вважаю, що законодавцям необхідно терміново вжити конкретних заходів з відродження села. Для цього пропоную до кінця 2016 року затвердити конкретний план розвитку українського села з виділенням необхідних матеріальних і грошових ресурсів кожній області й району. Оголосити 2017-й Роком відродження українських сіл.
А. ШАЙ, ветеран сільськогосподарського виробництва.
Миколаїв.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
