Про хронічні вади в землекористуванні та коли Україна почне їх долати (саме час це здійснити напередодні скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення)

Аграрний комплекс в Україні проголошений її пріоритетом. Про це часто говорить Президент і слідом за ним чиновники рангом нижче. Але от нам, ґрунтознавцям, хотілося б запитати, а чим підкріплюються ці висловлювання. Одразу скажемо: майже нічим. Добрив вносимо вдвічі-втричі менше, ніж потрібно для бездефіцитного балансу поживного режиму ґрунту, хімічної меліорації не ведемо, зрошення й осушення фактично закинули, протиерозійні споруди не підтримуємо. Очевидно, владі, як публіцистам і поетам, здається, що чорноземи України такі родючі, що турботи не потребують. Адже 60 млн. тонн зерна в останні роки начебто дають підставу для таких міркувань. На жаль, це не так.

Ослаблення уваги до ґрунту призвело до того, що через постійно дефіцитний баланс елементів живлення високородючі чорноземи стали ґрунтами із середньою родючістю, орні грунти втрачають гумус, зростає їхня рівноважна щільність, погіршується структура і особливо її водостійкість. Через це брили, кірка і тріщини стали звичайним явищем навіть на кращих чорноземних ґрунтах. Через переущільнення піднасіннєвого прошарку і плужної підошви, а також поверхневе внесення добрив скорочується глибина кореневмісного шару, що погіршує адаптацію рослин до посухи. Але, на жаль, багато нових негативних тенденцій у розвитку ґрунтів залишаються поза увагою владних структур, та й землекористувачів також.

У країні немає масової інформації про сучасний стан ґрунтів, що могла б послужити підставою для планування коригувальних заходів і в цілому опрацювання оптимальної стратегії землекористування. Як це не здається дивним, але в країні, що збирається увести вільний обіг земель, не завершено земельний кадастр і немає об’єктивної справедливої ціни землі, що враховує її сучасні властивості.

Але набагато гірше інше — держава фактично втратила контрольні функції в землекористуванні. Фермери і агрохолдинги стали самостійними і використали самостійність аж ніяк не на благо ґрунту. Порушення технології — особливо сівозмін — стали повсюдними. У країні не виявилося організації, що турбувалася б про стан ґрунтового покриву. Держкомзем став Геокадастром і звузив свої функції до обліку площ ґрунтів, Мінагрополітики цікавиться в останні роки головним чином виробництвом продукції та її реалізацією за кордон, а Мінекології, як і раніше, землі сільськогосподарського призначення не турбують взагалі. У результаті країна, ще недавно передова в інформаційному забезпеченні про ґрунтовий покрив, явно відстала не тільки від західноєвропейських країн, а й від країн-сусідів, де економічні умови цілком порівнянні з Україною. Внаслідок цього давно застаріли матеріали ґрунтового обстеження, що проведено понад 50 років тому, не проводиться моніторинг ґрунтового покриву за методикою, що склалася в європейських країнах з кінця 80-х років минулого сторіччя, на полях країни домінує давно розвінчаний у світі глибокий плужний обробіток, а про нові грунтозахисні технології — нульову, точну, маршрутну, консервативну, підтримувальну, органічну та інші, площі під якими стрімко зростають на всіх континентах, — в Україні знають мало або не знають взагалі.

У багатьох, причетних до цього питання, склалося враження, що вся справа в економічній кризі, яка супроводжує перехідний період, у відсутності коштів. Нам же здається цей аргумент непереконливим. Справа в іншому — несправедливо низькому рейтингу в українському суспільстві науки про ґрунт. Останнє стало можливим насамперед тому, що в суспільстві не усвідомлена залежність від ґрунту, необхідність докладання систематичних зусиль для його охорони. У чому ж могутність чорнозему? Чи не в тім, що врожаї більш як 4—5 тонн з гектара дуже рідкі? Чи не в тім, що він легко піддається ерозії й ущільненню? Чи не в тім, що його основні властивості відрізняються від оптимальних для більшості вирощуваних культур? Звичайно, сьогодні, виходячи з наукових позицій, чорнозем назвати високородючим ґрунтом не можна вже хоча б тому, що вміст у ньому поживних елементів у 2,5—3 рази нижчий, ніж у ґрунтах Західної Європи. Це й зрозуміло: адже ера хімізації там триває вже понад 150 років на відміну від України, де цей період нараховував не більш як 25 років (1965 — 1990 рр.) і не був таким само ефективним.

Ще одна омана. У країні є розвинена наука про ґрунт, цілком ефективна технологія вирощування культур, висока забезпеченість ґрунтовими ресурсами — все це об’єктивно зменшило залежність українського суспільства від ґрунту. Шкода, але сьогодні, на відміну від стародавності, ґрунт не займає привілейоване положення, у суспільстві немає поклоніння ґрунту, його обожнювання. У суспільстві взагалі немає скільки-небудь істотного інтересу до ґрунту. Це цілком зрозуміло. Маючи у своєму розпорядженні значну площу ґрунтів, вкладаючи мінімальні ресурси, країна повністю забезпечує себе продовольством і експорт у значних обсягах. Правда, те, що кількість основних продуктів харчування (насамперед молока й м’яса) набагато відстає від нормативних потреб, мало кого турбує. Наприклад, українці щорічно вживають майже 35 кг м’яса проти нормативних 80 кг — у країнах ЄС.

Родючість ґрунтів як безцінний, вичерпний, важковідновлюваний ресурс, що вимагає систематичної турботи, не стала пріоритетом у новій державі. Прикладом повної байдужості до долі ґрунтової родючості стала земельна реформа, за більш як 20 років ведення якої родючість, по суті, не була навіть згадана, не кажучи вже про хоча б невелику реальну її підтримку.

Залишається тільки шкодувати, що автори земельної реформи, що взяли на себе відповідальність за її розробку й впровадження, не приділяють належної уваги родючості ґрунту. Ініціатори земельної реформи мали на меті передусім зміну форми власності на землю, а не створення сталого землекористування, яке, як добре відомо, базується на родючому грунті, високій організаційній і технологічній дисципліні. Якби у процесі земельної реформи виникла повноцінна власність на землю, родючість ґрунту не опинилася б на узбіччі. Агітувати власника підтримувати свою землю у сприятливому стані не потрібно. Проблема родючості не стала б такою гострою як зараз. В умовах оренди (а це нині провідна форма землекористування) проблема збереження родючості прописана дуже узагальнено, або зовсім не прописана. Не тільки власника, а й державу фактично усунено від процесу управління використанням ґрунтів та їхньою родючістю.

У цьому аспекті нова форма землекористування — агрохолдинги — до речі, не передбачені ні Земельним кодексом, ні земельною реформою, здається позитивною, тому що саме через них прийшли на поля нові машинно-тракторні агрегати, сорти та інші інноваційні компоненти. Але... якби вони не стали головними порушниками сівозмін на догоду ринковим пріоритетам.

У європейських країнах такі грубі порушення неможливі — по-перше, тому що домінує приватна власність на землю і власник не зацікавлений в погіршенні родючості своєї земельної ділянки. По-друге, якщо, наприклад, норвезький фермер порушить правила землекористування, він одразу позбудеться державної фінансової підтримки. А це 125 євро/га щорічно. Так само, і навіть більше, у Німеччині. А в Нідерландах, де власність на землю переважно державна, не прийнято творити на землі те, що заманеться землекористувачу. Зовсім не так, як в Україні, де ґрунтозахисних законів набагато більше, ніж в Нідерландах. До речі, навіть за умов розміру земельних ділянок у 50—60 га і переважання озимої пшениці, вдається підтримувати сівозміни, тому що фермери-сусіди домовляються між собою і висівають культури по черзі. Порівняйте з українською практикою, де ефективні короткоротаційні сівозміни опрацьовано установами НААН для будь-яких грунтово-кліматичних умов. Але де можна їх побачити у виробництві?

Особливу підтримку має фермер, котрий зобов’язався впроваджувати інноваційні технології. Так, шведському фермеру безоплатно спроектують осушення на його перезволоженій ділянці, нададуть пільговий (за ставкою у 3%) кредит не менш як на 3 роки і будь-яку безоплатну консультацію. За ним постійно закріплено співробітника сервісної служби допомоги фермерам (extensіon servіce) відповідного регіону (лени). А якщо працівник молодий, то пільг ще більше (наприклад, безвідсотковий кредит), тому що держава зацікавлена, щоб на землі працювало більше молоді й вона не намагалась виїхати до міста. Порівняйте з українською практикою, де відсоткова ставка банківського кредиту — 20—25%. Зрозуміло, що фермер і будь-який інший землекористувач не можуть залучити такий кредит для оплати робіт, спрямованих на збереження родючості ґрунтів. Адже саме такі фінансові умови, що диктують банки, гальмують розвиток фермерства, підприємництва, формування середнього класу і взагалі самодостатньої держави. Між іншим, здешевлення кредитів може активізувати роботи з підвищення родючості ґрунтів на фермерських земельних угіддях подібно тому, як це здійснюється в деяких зарубіжних країнах, зокрема, в Швеції.

Не може не дивувати той факт, що західноєвропейський фермер, який закінчив лише шестимісячні курси, одержав ліцензію на право займатися аграрною діяльністю, дуже обізнаний і в технології, і в техніці, і в засобах захисту культур, які він вирощує, і в кон’юнктурі ринку. Позначається постійний зв’язок із представником сервісної служби допомоги фермерам. Наш випускник аграрного вишу порівняно з європейським фермером просто академік. Але де цей академік трудиться? На жаль, тільки не в селі.

У закордонних країнах є чимало корисного для поліпшення української практики землекористування. Так, у США становить інтерес майже 80-річний досвід роботи служби охорони ґрунтів. Служба охоплює своїм впливом всю територію країни, має детальний періодично оновлюваний ґрунтовий картографічний і аналітичний матеріал, проводить (з 1972 р., тобто на 20 років раніше, ніж європейські країни) моніторинг ґрунтового покриву і дослідження переважно прикладного змісту. Головна перевага Служби охорони ґрунтів США — тісний зв’язок з фермерами через майже 3000 місцевих представництв. Відносини між СОҐ і фермерами винятково довірливі.

Служба має унікальний досвід обґрунтування і широкого впровадження протиерозійної, консервативної, нульової та інших ґрунтозахисних технологій, а також виконання численних програм федерального і місцевого рівня. Стратегія використання ґрунтів країни розробляється в центральному підрозділі Служби у Вашингтоні на підставі всіх вихідних регіональних матеріалів. Авторитет цієї служби в суспільстві надзвичайно великий, і не тільки тому, що її опікує віце-президент країни, а внаслідок ефективності її роботи.

Не менш корисний досвід Інституту агрономічних досліджень Франції. Дослідження ґрунтів у Франції мають давню історію, ведуться на сучасному рівні, із широким застосуванням польових довготривалих дослідів, натурного і математичного моделювання, геоінформаційних, дистанційних та інших технологій. Стаціонарні польові досліди облаштовані приладами для автоматичного контролю параметрів ґрунту і погоди у режимі он-лайн. Інститути ґрунтознавчого спрямування (усього їх шість) мають можливості для визначення забруднювачів органічної та неорганічної природи, прилади для спостереження за емісією з ґрунту вуглецю, азотних та інших сполук, прилади для ґрунтової та рослинної діагностики потреби ґрунтів і рослин у хіммеліорантах і добривах. Є досвід використання пересувних лабораторій для експресного визначення параметрів ґрунту і рослин у польових умовах, лізиметричних станцій, устаткування для дослідження поверхневого стоку і ерозії. У Версалі є обладнання для автоматизованого дешифрування космічних знімків і досвід використання одержуваної інформації для картографування ґрунтового покриву і охорони довкілля. Зв’язок з фермерами здійснюється через сільськогосподарські палати, які є у кожному департаменті країни.

Україна, незважаючи на негативні чинники, може стати зразковою у ставленні до ґрунтових ресурсів. Саме це повинно стати своєрідною національною ідеєю, бо, зрозуміло, від благополуччя ґрунтів залежить успішне вирішення міжнародних і внутрішніх проблем країни.

Завершення земельної реформи, скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення і уведення земель у повноцінні ринкові відносини повинно супроводжуватися низкою заходів, що убезпечать унікальний ґрунтовий покрив України від можливого зниження родючості, гарантуватимуть подальше успішне функціонування агросфери. Серед заходів головними мають бути:

— Національна програма раціонального використання і охорони земель.

Національна програма раціонального використання і охорони ґрунтового покриву — одна з найактуальніших програм країни, від вирішення якої залежить заможність народу і комфортні умови проживання. Програмою буде реалізовано комплекс організаційних, технологічних, екологічних, економічних, виховних, освітянських, світоглядних проблем і, врешті-решт, імплементовано оптимальну стратегію землекористування, змінено споживче ставлення до земельних ресурсів на турботливе і тим самим створено передумови для того, щоб стати зразковою державою у ставленні до ґрунтових ресурсів.

— Моніторинг земель, що відповідатиме сучасній моделі подібних робіт.

Напередодні скасування мораторію на купівлю-продаж землі потрібен моніторинг, бо без моніторингу, який є ознакою цивілізованості країни, не може бути сприятливого навколишнього середовища й сталого землекористування. Моніторинг передбачено організувати на основі новітніх програмних, математичних, інструментальних і картографічних засад, гармонізувати з європейським досвідом і з урахуванням вітчизняної системи агрохімічної паспортизації земель. У процесі обігу земель фіксація стану ґрунтів на момент продажу повинна стати обов’язковою, так само як і у подальшому в процесі їхнього використання. Основні засади моніторингу, що пропонуються: незалежність від відомчого впливу і форми власності на земельну ділянку; доступність населення до інформації про стан ґрунтів; проста дволанцюгова структура (регіональна лабораторія — центр); широкий перелік індикаторних показників; особливий статус постійних спостережних ділянок; періодична атестація аналітичних лабораторій, приладів і кадрів; сувора відповідальність за достовірність отриманої інформації; однотипна методологія виконання робіт, скоординована з іншими компонентами довкілля.

— Державна служба з охорони ґрунтів.

Товариство ґрунтознавців і агрохіміків країни і національний науковий центр «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» давно і наполегливо пропонують створити в країні Службу охорони ґрунтів за рахунок об’єднання Держгеокадастру і його регіональних підрозділів, споріднених підрозділів інших міністерств з Науково-виробничим центром з охорони родючості ґрунтів і якості продукції (тепер Інститут охорони ґрунтів), що функціонує у підпорядкуванні Мінагрополітики. Ми неодноразово викладали переваги від такого поєднання, використовуючи для цього приклади інших країн, зокрема США. Головне: від такого об’єднання виграла б наша земля, бо всі питання інвентаризації, кадастру, землевпорядкування не були б відірвані від землекористування і родючості, як це ми маємо нині.

— Удосконалення чинного ґрунтоохоронного законодавства.

До чинних ґрунтоохоронних законів слід додати значні штрафні санкції аж до повернення земельної ділянки у державну власність у разі грубого порушення правил раціонального землекористування.

— Заходи з підтримки фермерства і збереження сільської місцевості.

Підтримка фермерів, що дотримуються ґрунтоохоронних технологій, уведення пільгових довгострокових банківських кредитів, заохочення молоді до праці на селі повинні супроводжувати завершення земельної реформи.

Здешевлення кредитів може активізувати роботи з підвищення родючості ґрунтів на фермерських земельних угіддях подібно тому, як це здійснюється в європейських країнах. Фермери потребують турботи про їхнє середовище, сільські традиції і побут, втілення заходів з охорони ландшафтів, лісів, поверхневих вод. Сільську місцевість треба оберігати і збагачувати. Тільки так можна відродити привабливість села і створити повноцінні умови проживання сільського населення. У процесі завершення земельної реформи не можна ігнорувати соціальні питання, необхідно забезпечити доступ всіх селян до ресурсів людського розвитку.

Отже, скасувати мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення і увести їх у вільний обіг можна, але за ретельного контролю держави й виконання таких умов:

— не змінювати категорію, тобто рілля повинна залишитися ріллею (винятки можуть бути тільки для деградованих і малородючих земель);

— домогтися від нових землекористувачів більш високої ефективності землекористування, чим вона була раніше;

— не використовувати технології, які можуть зашкодити ґрунту, не допустити зниження родючості;

— повинен обмежуватися максимальний розмір приватизованої землі;

— повинна бути її об’єктивна ціна;

— повинен діяти особливий порядок приватизації деградованих і малопродуктивних земель;

— мають бути напрацьовані оптимальні умови взаємодії держави й власника землі.

Безконтрольним не повинен залишатися жоден клаптик землі. Земля —особливий вид товару, і на цю обставину не можна не зважати. Наступні покоління людей повинні одержати не пустелю, а здоровий ґрунт.

Сьогодні надважливо зберегти унікальну родючу силу українських земель і задіяти для цього низку організаційних, технологічних, правових і соціальних механізмів. Ґрунтозбереження повинно стати головним стратегічним напрямом земельної реформи незалежно від форм власності та землекористування. В Україні необхідно знайти шляхи гармонізації між ефективним великотоварним виробництвом і дрібним фермерським типом господарювання.

Святослав БАЛЮК, Віталій МЕДВЕДЄВ, академіки НААНУ.