Щороку їжджу до сестри в Тернопіль. Красиве місто, доброзичливі мешканці, зустрічі з рідними додають мені наснаги. І цього разу, приїхавши, пішла до церкви, там відбувалося причастя дітлахів-школярів. Серед них була моя двоюрідна онучка Даринка...
Але святковий настрій було зіпсовано. Підвело здоров’я. Мені стало зле. Викликали швидку допомогу. Машина приїхала за лічені секунди й відвезла до Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні. Там зустріли чуйні й уважні медсестри й одразу почали лікування.
Приємно здивувало турботливе ставлення до хворих. На жаль, не знаю навіть імен моїх рятівників, бо була у напівнепритомному стані...
Минуло вже кілька місяців, як я повернулася додому, та не можу забути обличчя тих добрих людей, які поставили мене на ноги. Свою подяку всім працівникам неврологічного відділення висловлюю на сторінках газети. Хочу, щоб вся країна дізналася, що у Тернопільській обласній комунальній клінічній психоневрологічній лікарні працюють справжні фахівці, добрі й уважні люди, які самовіддано піклуються про хворих.
Чистота і порядок приємно вражають. Від усього серця я вдячна медичному та обслуговуючому персоналу за те, що вони дбають про пацієнтів.
Особливо дякую своєму лікарю Олені Анатоліївні. Ця дбайлива, тактовна, уважна жінка заслуговує на найкращі слова і побажання. На жаль, не знаю її прізвища, але запам’ятаю на все життя, як і всіх, хто огорнув мене своєю опікою і добротою.
Маріуполь
Донецької області.
