У нашому селищі Млинів, що на Рівненщині, до середини минулого століття стояв величний, висотою майже двадцять метрів, костел. Коли його комуністи зруйнували, стягнувши тракторами покрівлю, на руїнах поселилися голуби. Сотнями, тисячами...
Віктор Возняк, який жив поруч із костелом, був свідком цього. Понад те, щойно голуб’ята мимоволі випадали з гнізд, щоразу підбирав їх і поселяв удома. Ось так і зародилася в душі млинівчанина любов до птаства. Її у своєму серці Віктор Возняк несе уже півстоліття.
За ці роки мій земляк розвів кілька десятків порід птахів. У нього півтори сотні декоративних пернатих — англійські дутиші, якобіни, павичі, єйські трясуни, бельгійські голуби, китайські чайки... Живуть вони у вольєрах. І щодня привітно зустрічають свого господаря.
— Варто зранку зайти до голуб’ятні — позитивний заряд забезпечено на цілий день. Воркують вони так гарно, аж людям інколи заздрісно. А кружляють у небі — аж самому хочеться, — каже Віктор Возняк, — хоч турбот, звісно, вистачає. Бо й чистити клітки треба, і забезпечити птаство кормом.
Щоб прогодувати голубів, чоловік кілька десятків соток на городі засіває ячменем, просом, пшеницею. А ще Віктор Возняк — учасник багатьох голуб’ячих виставок. Інколи на них обмінює пару на пару в інших природолюбів, щоб урізноманітнити колекцію.
— Породисті птахи коштують недешево, — каже Віктор Возняк. — Я, якщо чесно, не завжди й дружині зізнавався, скільки заплатив за окремі пари. А все заради тієї краси, яку може побачити лише той, хто всією душею любить природу. Бачив якось дивовижних голубів, пара яких коштувала, як корова. Якби мав такі гроші, неодмінно купив би.
Птахівник зі стажем для тих, хто хоче опанувати голубівництво, радить бути пильним під час початкового вибору. Бо серед продавців трапляються й шахраї. Купувати голубів найкраще ранньої весни з одного голуб’ятника — птахи створять кістяк нової зграї, швидше звикнуть до нових умов і, звичайно, дадуть потомство.
За словами Віктора, у кожного птаха, як і в людини, — свій характер. Щоб його вивчити, потрібен не один місяць. Особливі в цьому питанні поштові голуби. І, вочевидь, найвірніші. Якось, ще в юності, мешканець Млинова побував у Москві. Там у знаного спеціаліста придбав за кругленьку суму поштового диво-голуба, про якого давно мріяв. Удома тиждень привчав гостя до тутешніх умов. А потім вирішив випустити його на прогулянку. Відчинив клітку — і птах здійнявся в небо. Спочатку звично покружляв над домом, а потім замість того, щоб опуститися, попрямував на північ.
— Я не вірив, що голуб повернеться до свого хазяїна. Це ж тисяча кілометрів, — зізнається Віктор, — але якось до Москви в справах їхав мій товариш Сашко Чубара, попросив його, щоб завітав до того голубівника і, якщо птах там, забрав його. Як не дивно, голуб долетів. Утім, господар категорично заявив, що його більше не віддасть і не продасть за жодні гроші. Так виховати птаха вдасться не кожному. Зрештою, і в мене був схожий випадок. Тільки з меншою відстанню. Була в моїй колекції голубка з польським кільцем. Прибилася до зграї. Прижилася. Якось я її взяв до Тернополя на базар. А там вона випурхнула з клітки. Ніби не бажала, щоб її продавали. Думав: усе, пропала улюблениця. Але приїжджаю додому, бачу: сидить на даху. Ну, як з такою розлучитися?!.
— Ще кілька порід декоративних розведу і, напевне, зупинюся, — каже Віктор. — Хоча й сам розумію, що спинитися неможливо, бо, як у тому однойменному фільмі, любов і голуби — це на все життя.
Млинів
Рівненської області.
Фото автора.
