Не повірите, але я не вигадую: безкраї поля, різнобарвні дерева, співають птахи, і я — серед квітучого раю. Промайнула думка: що це? Аж раптом з’явився незнайомець, схожий на інопланетянина. На моє німе запитання, звідки, той показав на небо і почав розповідати, що прибув з далекої планети.
Спочатку я поставився до нього з підозрою і подумав: розігрує, бо звідки знає нашу мову. Та згодом збагнув, що діалог відбувається подумки. Почав розпитувати чоловіка про їхнє життя-буття. І почув, що живуть вони, як у раю. Років сто тому було там усе, як і у нас тепер: різні держави, різні статки. Бідніші працювали на багатших. А ті не цінували їхню роботу.
Зрештою терпець увірвався і більшість не захотіла бути рабами меншості. Всі бажали справедливості. Частина погодилася, а противників ідеї відправили на колись безлюдний острів, давши можливість працювати самим на себе.
Надалі домовилися мати спільну мову для усіх мешканців. Увесь науковий потенціал спрямували на вирішення життєвих інтересів людей. А він у них досяг такого рівня, що вся енергія забезпечувалася за рахунок вітру, хвиль океану та їхнього сонця.
На диво-планеті не використовуються двигуни внутрішнього згорання, не забруднюється повітря. У них немає багатоповерхівок, кожен живе у добротному будинку. Там не знають, що таке субсидії і війни...
Мені захотілося пересвідчитися у правдивості слів чоловіка і, мов за помахом чарівної палички, з’явився екран, а на ньому зірки і дивна планета — чимось схожа на Землю. Стало прикро, що відстаємо від них. Лиш подумав, як живуть десь люди. А ми? І... прокинувся.
Кропивницький.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
