Про українського героя Андрія Вовкуновича, який разом зі своїм підрозділом пережив 16 днів оточення в зоні АТО, я випадково дізналася від батька бійця. Олексій Павлович розповів про відвагу свого сина.
Капітан Андрій Вовкунович — командир розвідувально-штурмового відділення групи «Полум’я» 42-го батальйону територіальної оборони ЗСУ. 12 серпня 2014 року прибув у зону АТО на Донеччину в район Краматорська, де очолив один із підрозділів. За два тижні групу перекинули в тодішню найгарячішу точку фронту — Амвросіївку, а вже незабаром вони тримали оборону на Савур-Могилі.
Ось розповідь Андрія про бойові будні на межі життя і смерті 21 українця, який захищав Савур-Могилу:
— Ворог наступав несамовито, підтягуючи важку артилерію. Ми були озброєні лише автоматами. Найближча наша опорна точка відсунулася на 40 кілометрів углиб української території. Відхід без належної військової техніки пішки виявився нелегким. Щоб не наразитися на смертельну небезпеку, довелося здійснювати обманні маневри. Шістнадцять днів і ночей тривав вихід з ворожого кільця.
Спочатку у групі наростала паніка, тож мусив брати ситуацію в свої руки. Найтяжче було пережити спрагу. Жадібно вранці злизували росу, пили дощову воду. Вдень, у неймовірну спеку, ховалися в лісосмугах, а вночі продовжували рух. Харчів не було, споживали все їстівне: кукурудзу, соняшникове насіння... Вночі було дуже холодно. Спали на землі. Щоб зігрітися, тулилися один до одного. На час відпочинку неодмінно виставляли варту.
Минув тиждень. Чимало кілометрів залишилося позаду. Дійшли до населеного пункту. Та замість підтримки і допомоги наразилися на чорну зраду. Не всі місцеві раділи українським військовим. Довелося залягти. Вороги перекрили всі можливі шляхи. На кожному кроці чатували їхні снайпери. Тільки-но рушали — нас починали обстрілювали. Останні п’ять днів пересувалися без води і їжі. Неодноразово подумки прощалися з життям.
Страшенна втома ломила кістки, тіло судомило від голоду та зневоднення. І от 7 вересня стало для нас щасливим днем. Попри вибухи та розриви мін, ми кинулися до наших позицій під Гранітним, неподалік Маріуполя.
Схудлих, зарослих, брудних, але щасливих, нас зустріли бійці 19-го батальйону територіальної оборони Миколаєва. Після п’яти діб сухого голодування бійці ніяк не могли напитися води. Вранці нас відправили до Маріуполя, де Президент України Петро Порошенко міцно потис руку кожному...
Капітану Андрієві Вовкуновичу, командиру групи «Полум’я», за виявлену відвагу та збережені життя і здоров’я підлеглих бійців вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Найголовніше, що всі залишилися живими і здоровими та повернулися до рідних домівок — до дітей, дружин і батьків.
Львівська область.
