Кожного разу, коли юридична наука зазнає чергової серйозної перевірки своєї корисної ролі в державних та суспільних справах, гостро постає потреба соціальної відповідальності вчених. Ідеться лише про тих, хто нехтує морально-правовими основами наукової творчості, коли претендент на вчену ступінь погоджується на сприйняття і участь у науковій корупції не як кримінального явища, а як звичайного технологічного процесу — підготовки його «авторського» твору іншою особою для кандидата наук і групою осіб, об’єднаних потужним керівником підготовки наукового сурогату (для отримання ступеня доктора наук).
На кожного державного експерта, якому МОН України довірена ця функція в складі експертної ради Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації, покладається підвищена професійна морально-правова відповідальність. Треба визнати, що стадія хвороби так званих «наукових досліджень», які надходили останніми роками, особливо за паспортом наукової спеціальності 12.00.07. — «адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право», дуже висока. Україна приєдналась до Конвенції ООН проти корупції, але стаття 20 про незаконне збагачення не включає таке джерело, як наукова корупція. Це небезпечне для держави явище поширюється у всіх галузях науки і його можна спостерігати як «шлях у безодню». У чому причина? Ґрунтовну відповідь можна отримати в монографії академіка НАПрН України професора Володимира Зеленецького, яка була ним видана ще за життя, у 2011 році (вид-во «ФИНН» у Харкові). Відомий вчений визначає: це безкарність корупції, в якій задіяні дві сторони — науковий консультант (керівник) і його клієнт, який забезпечує незаконне збагачення, отримуючи фальшивий авторський продукт. Тут не буває альтруїзму, і вирішальну роль відіграє матеріальна винагорода. У таких випадках етика відкидається як «забобон» прискіпливих експертів, а правові механізми принципової боротьби проти наукової корупції залежать від Міністерства освіти та науки України, відповідного департаменту та нарешті створеного Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на чолі з переможцем конкурсу — принциповим фахівцем Сергієм Храпатим.
Отже, потрібно визнати, що наукова корупція — це корозія інтелекту української нації, яка породжена умислом наживи і академічної недоброчесності. Тож її слід розглядати в науковій сфері в контексті псевдонаукової продукції, з авторством сумнівного характеру як потенційну загрозу соціальному порядку. Чому ми порушили цю тему — наукової корупції? Раніше вона розглядалась фрагментарно, але нині перетворилась на морально-юридичну проблему із зростаючою тенденцією.
Цілком виправдано у країнах Європейського Союзу, Канади, США наукова корупція переслідується, як найнебезпечніші криміногенні проступки. Достатньо згадати Німеччину, коли з причин порушення авторського права науковців-юристів під час підготовки тексту дисертації, яка була захищена п’ять років тому, її автор, міністр оборони ФРН, подав у відставку і йому публічно висловлена суспільна недовіра.
Чітка правосвідомість державного експерта наукових юридичних праць, які надходять до експертної ради зазначеного Департаменту МОН України згідно з Порядком присудження наукових ступенів (нова редакція п. 41 Постанови КМУ № 656 від 19.08.2015 р.) орієнтується на встановлене правило: не має строку давності (понад 10 років тому), коли виявляються текстові запозичення, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело.
Якщо вживати синонімічну категорію, маючи на увазі порушення здобувачем наукового ступеня статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» — стисле визначення характеризується як «плагіат». Проти цього ганебного явища «ще» не задіяні сили «нескорених вчених», про що яскраво висвітлював у своїй аналітично-викривальній праці професор Володимир Зеленецький: «...если это понятно, то почему ученые мужи из Экспертного совета ВАКа по правовым наукам не скажут единогласное «нет» тому потоку квазинаучных диссертационных работ, которым они ежемесячно присваивают знак соответствующего качества?.. Или ваше молчаливое согласие не только удобнее, но и приятнее принципиальных слов научной критики» (текст ориг. — С. 177). Треба визнати, що ця кричуща правда тривалий час залишалася без принципових оцінок на радість «плагіаторів» і корупціонерів як взаємопов’язаних суб’єктів з аморальними інтересами. Верховна Рада України створила серед багатьох потрібних законів умови для формування такого вкрай необхідного органу, як Національне агентство з повноваженнями рішучого протистояння науковій корупції, оскільки до його складу обрано компетентних учених, які мають розуміти, яку справу їм держава довірила. Історія пригадує такий випадок, коли генерал, обер-прокурор Павло Ягужинський в епоху Петра І на пропозицію Государя імператора застосувати страту до всіх корупціонерів-хабарників відповів: «Государю, Ви тоді залишитеся без підданих» (чиновників).
У реальних умовах від учених-юристів, як і в кожній галузі науки, потрібні мужність і принциповість заявити: в цій дисертації автор використав плагіат — для цього існують докази. Державний експерт не може помилитися, якщо обов’язково задіяна комп’ютерна програма перевірки якості, виявлені положення авторського шахрайства пред’явлено в порівняльних таблицях, а далі має бути компетентний висновок про недовіру таким науковим «досягненням».
Проте не все видається простим у виявленні наукової корупції. Професор Володимир Зеленецький писав: «В Україні, як з’ясовується, можна отримати диплом не те, що кандидата, а навіть і доктора наук, не доклавши до цього жодних зусиль... Залишається лише додати до «дисертації» титульний аркуш і знайти наукового консультанта на зразок Олександра Бандурки, і через два-три місяці маєш диплом доктора (точніше лжедоктора наук)» (Цитата: В.С. Зеленецький. Проблемы борьбы с «теневой наукой» в современном правоведении Украины / ІХ. — «ФИНН», 2011, С. 169).
Особливо вражає той факт, що виявлений плагіат із наукових праць, який доведений комп’ютерними програмами перевірки, можна відкидати самому здобувачу або апелювати до вчених, які, займаючись один — теорією, другий — медичним правом, проте, заявляють, що в дисертації екс-народного депутата Віктора Швеця плагіату немає. Йдеться про призначених МОН України професорів Олега Зайчука та Семена Стеценка до апеляційної комісії у справі Віктора Швеця з питань адміністративного права. Вони вирішили, що третього члена комісії їм не потрібно, а підготовлені проекти висновку вченого-адміністративіста професора Олени Рябченко повністю проігнорували. Ось так легко можна ввести в оману Голову Атестаційної комісії МОН України Лілію Гриневич і членів цієї комісії, хоча раніше, 25 лютого 2016 року, наказом Міністерства МОН України № 161 було затверджено рішення Атестаційної колегії про скасування присудження спеціалізованою вченою радою Д 64700.01 Віктору Швецю наукового ступеня доктора юридичних наук.
Нас запитують: як може статися цей парадокс, коли виявлення плагіату довірили комп’ютеру, якого не можна матеріально стимулювати. Він не піддається корупції, виявляючи численні порушення дисертантом Віктором Швецем авторського права, і додатково технічно засвідчив компіляцію повністю переписаних без посилань текстуальних блоків із законодавчих актів у свою дисертацію. Але ж залучення «потрібних, зацікавлених» людей, чого добивався і науковий консультант професор Олександр Бандурка, може перевернути будь-яке незалежне професійне оцінювання і навіть встановлений програмним забезпеченням академічний плагіат!..
У науковій корупції, основою якої є використання чужої (не власної) праці, дозволяється все: і навіть відверта очевидна неправда, коли втрачено гідність і совість, як це зробив «дисертант Швець В.Д.». Він звинуватив державного експерта у сприянні узурпації влади Януковичем, пославшись на наявний із ним «давній конфлікт політичних і правових інтересів». Дисертант зазначає, що, маючи посаду голови Комітету Верховної Ради України, виступав проти рішень Конституційного Суду України і моєї ролі в конституційному перевороті. Ось як Віктор Швець здатний маніпулювати твердженнями, маючи пряму причетність до наукової недоброчесності і доведеного експертом відвертого плагіату. Абсурдністю і аморальністю Віктор Швець хоче спростувати негативний висновок експертної ради, пояснюючи політичним конфліктом корумпований інтерес — отримати диплом вченого. Однак не міг передбачити Віктор Швець, що ніколи раніше ми не зустрічалися з ним в парламенті, а тим паче в наукових дискусіях, а з травня 2013 року, після відставки з державної служби, коли захищав у судах звільнених за вказівкою Януковича народних депутатів Олександра Домбровського і Петра Балогу, моя робота в парламенті була припинена.
До цієї історії з науковою корупцією слід додати цікаву обставину. Додатково проведена наукознавча експертиза щодо роботи «лжеавтора» фахівцями-експертами авторитетної «Незалежної агенції оцінки рівня академічної доброчесності» від 18 жовтня 2016 року додатково виявила вісім фактів прямих запозичень без посилання на джерело інформації обсягом 22 абзаци.
Для судового процесу цього достатньо, щоб наукова корупція із встановленим плагіатом була визнана порушенням статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» і діям винних була встановлена відповідальність.
Проте наше завдання було зовсім інше, а саме: привернути суспільну увагу до наявного вкрай небезпечного явища — наукової корупції, яка не може привести вчених-юристів до європейської культури та правової держави, це може руйнувати правову свідомість молоді, яка ще не втратила надію як майбутній дослідник права стати гідною заміною професорів і викладачів вищої школи — розуму і честі.
Анатолій СЕЛІВАНОВ, професор, доктор юридичних наук, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України, член експертної ради з юридичних наук МОН України.
