Микола Романович — чи не єдиний з народних обранців на своїй парламентській сторінці опублікував звіт роботи з моменту обрання у Верховну Раду. У документі чітко зазначено і скільки депутат отримав коштів на виконання своїх повноважень, і скільки та куди витратив — до копійки. Тут же — інформація про найважливіші голосування парламентарія і про його законодавчі ініціативи. Йдеться також і про його міжнародну діяльність, і про зустрічі з виборцями, і про депутатські запити, спрямовані до різних гілок влади. Саме зі звіту дізнаємося, що Микола Романович профінансував організацію і проведення п’яти дитячих спортивних змагань, а також виділив кошти на премію імені Ірини Калинець, яка присвоюється за видатні здобутки у розвитку українського суспільства, утвердженні історичної пам’яті народу, його національної свідомості та самобутності. Вікіпедія згадує, що Микола Величкович — президент Всеукраїнської федерації українського рукопашу гопак і один з трьох засновників цього виду бойового мистецтва в країні. Сам же депутат про це — ані пари з вуст. Дуже небагато Микола Романович розповів і про своє особисте життя. Подробиці довелося з нього мало не обценьками тягти...
Пригадуючи літній відпочинок, співрозмовник зауважив, що з двох місяців депутатської відпустки йому вдалося відпочити аж 14 днів. І це була перша відпустка з сім’єю за останні три роки.
— Решта часу — то були міжнародні робочі поїздки, зустрічі з виборцями, поїздки по країні, робота в окрузі і таке інше, — стверджує Микола Романович.
— То де ж конкретно ви відпочивали? За кордоном чи в Україні?
— Ми з дружиною — родом зі Львова, тож залюбки насолоджувалися херсонськими степами і Чорноморським узбережжям.
— Який день запам’ятався найбільше?
— Коли зі старшою донькою вперше купалися в морі на глибині. Донечка, звісно, була в рятувальному жилеті. Але для неї це надзвичайна подія, бо вона, як доросла, могла купатися на глибині в морі, а не в басейні чи на мілині біля берега.
— Розкажіть про свою сім’ю...
— У мене дружина Наталя, у нас двоє дітей. Обидві доньки, старша — Віра, молодша — Олеся. Молодшій виповнилося два рочки, старша пішла в перший клас.
— Родина проживає з вами у столиці?
— Тепер так...
— У вас є домашні улюбленці?
— Ні, немає.
— А як проводите вихідні?
— Дуже часто у суботу-неділю я їжджу по регіонах, і до того, як забрав родину до столиці, спільного відпочинку у нас практично не було. Бо дружина з дітьми мешкала у Львові, а я у Києві. Коли приїжджав до Львова, ми або йшли у гості до батьків, або гуляли містом. Насправді графік поїздок по регіонах дуже щільний, тож на родину залишається мало часу.
— А коли ви востаннє з дружиною були в кіно?
— (Пауза). За останні три роки — точно жодного разу не довелося.
— А в ресторан ходите? У столиці вже відвідали якісь заклади?
— Так, нещодавно ходили усі вчотирьох: Оленці було два рочки, то ми влаштували собі свято.
— Яких сімейних традицій дотримуєтеся на свята? Подарунки даруєте на Новий рік, Різдво?
— Для нас незмінною лишається традиція, що напередодні Нового року до всіх — дорослих і малих — приходить Святий Миколай. Звісно, з подарунками. На Новий рік подарунки не даруємо. А от Різдво ми завжди зустрічаємо у сімейному колі. І вітаємо з цим святом усіх друзів та родичів...
— Що даруєте своїм дітям на Святого Миколая?
— Переважно те, що вони замовлять. Адже напередодні цього свята діти пишуть Миколаю свої листи, де й просять відповідні подаруночки. І уся малеча знає: якщо ти не був упродовж року чемним і слухняним, то Святий Миколай замість подарунка може й різочку під подушку покласти...
— А дорослим Святий Миколай носить подарунки?
— Звісно. Їм, насамперед, — увагу рідних та близьких людей. Головне ж не подарунки. Правда?
— Пригадаєте свій найнезабутніший подарунок від святого?
— Добре пам’ятаю. Це були ковзани. Я про них дуже довго мріяв і був щасливий, коли ця мрія нарешті здійснилася. Мені тоді було років 12—13...
Розмовляла Ірина ЛЬВОВА.
Фото надано автором.
