Згідно з Декларацією принципів терпимості, ухваленою понад 20 років тому ЮНЕСКО, кожен може дотримуватися своїх переконань та водночас має визнавати таке ж право за іншими. У XVІІІ столітті французький філософ-просвітитель, письменник та історик Вольтер сказав: «Ваші ідеї мені глибоко осоружні, але я віддам життя за ваше право їх виголошувати». А чи завжди ми готові вислухати людину, з повагою поставитися до її думки і з певною мірою самокритичності оцінити свою точку зору?
Саме необґрунтована нетерпимість до поглядів і переконань опонентів нерідко є причиною конфліктів. Прикро, але дедалі частіше останніми «аргументами» вирішення і нікчемних суперечок, і серйозних розбіжностей стають затятість, безум, сила та зброя.
Що нав’язують
Нині з палімпсестів етики стираються заповітні поняття добра, чесності, порядності, а на їх місце вписуються страхітливі тексти злоби, насилля й нетерпимості. І чи не найбільшу частку вини за це має взяти на себе наше телебачення. Воно транслює здебільшого чужоземний продукт, десь із 20% в якому — агресія проти людської гідності. Перегляньте побіжно програму телепередач! Ось які художні фільми й серіали запропонує «ящик» глядачам: «Ордер на смерть», «Шосе смерті», «Смерть їй личить», «Скриня смерті», «Заручники смерті», «Смертельний кейс», «Убий мене ніжно», «Тобі кінець!»... А чи немає зв’язку між таким телепродуктом і культом розбещеності, жорстокості та нечуваним зростанням злочинності в країні?
За дослідженнями фахівців, функції мозку того, хто «припнутий» годинами до телевізора, притуплюються. «Хто б міг передбачити, що саме цей пульт (дистанційного управління телевізором. — Авт.) знищить те, що зовсім недавно називалося мистецтвом кіно?» — колись зі смутком вимовив видатний польський кінорежисер Анджей Вайда.
Як і кіно, художня література втрачає свою колишню роль джерела освіченості та духовності. Зникає потяг до книги. Тепер дитина раніше тягнеться до комп’ютерної мишки, ніж до книжки. Придбати її за нинішнього безгрошів’я і дорожнечі — розкіш, яка багатьом не по кишені. Узяти в бібліотеці? Але ж удома і телевізор, і Інтернет. Тому-то й безлюдно нині в книгозбірнях. Утім, і асортимент магазинів здебільшого розрахований на любителів легкого чтива. «Разборка воров», «Воровская масть», «Мент и вор», «Вор особого назначения», «Фарт домушника»... — своєрідний лікнеп, як убивати й грабувати, не залишаючи слідів.
І чого дуже бракує
Натомість у «Червоній книзі» тепер «Пекар», «Іваночку, покинь схованочку», «Галя по садочку ходила», «Огірочки» та інші дитячі ігри на свіжому повітрі, що спонукали хлопчиків і дівчаток мислити нестандартно, розвивали фантазію, інтуїцію, увагу, здатність до спілкування. Їх замінили комп’ютерні забавки, «стрілялки», які вчать дітей чинити за шаблоном, часом налаштовують їх на схвалення безжалісності й жорстокості...
Нам часто бракує чуйності, співчутливості, розуміння, усвідомлення того, що кожна людина неповторна, гідна життя і щастя. Бути толерантним означає бути спроможним за будь-яких умов утримуватися від нерозважливих учинків, образ і прикростей. Це непросто дається за розмов на підвищених тонах, із застосуванням ненормативної лексики, безцеремонності, штовханини в транспорті, засміченості вулиць і дворів, за сороміцьких написів у кабінах ліфтів та на стінах... Але що інше залишається нам, як не власним словом, прикладом і ділом утверджувати в суспільстві терпимість, толерантність, споконвічні людські чесноти, з-поміж яких і культура? Звісно, вона — ще не все, але без неї усе — ніщо...
Микола АТАМАНЧУК, член Національної спілки журналістів України.
Київ.
Мал. Зоряни ОПАНАСЕНКО.
