Наш сьогоднішній співрозмовник — киянин, котрий вирішив переїхати до Верхньодніпровська (на батьківщину дружини), аби застосувати свої сили для поліпшення життя окремо взятого невеликого міста, — заступник голови районної ради Сергій Якименко.
— Сергію Васильовичу, кілька слів, будь ласка, про ту дорогу, яка привела вас до Верхньодніпровська.
— Народився я в Києві у 1974 році. Оскільки мій батько був міліціонером, то очевидно, що й мені хотілося служити. Тому з 4-го класу вивчав 4 роки військову справу, потім — служба в армії за контрактом, після чого зайнявся безпекою та охоронною діяльністю. Одружений, разом із родиною переїхав на батьківщину дружини — до Верхньодніпровська. Побачив, що тут є проблеми в питаннях громадської безпеки, та ініціював створення громадського формування з охорони порядку. Воно працює разом із поліцією та самостійно. Понад рік тому я вирішив іти в депутати, тож полишив бізнес, однак громадським формуванням займаюсь і досі. Робимо з хлопцями-охоронцями те, що можемо; показники у нас хороші, маємо відзнаки за нашу службу від різних органів влади.
— Чи велика у вас родина? Хто в ній і чим займається?
— Разом із дружиною Ольгою маємо троє дітей і ще одного хлопчика під опікою. Я люблю дітей і хочу, щоб у нас їх було більше. Дружина мене в цьому підтримує. Коли менші підростуть, можливо, візьмемо в сім’ю іще когось із інтернату. Нині нашому найменшому — сім років, його назвали Тимофієм, що означає «той, хто стоїть перед Богом». Донька Ліна народилася в 2005-му, Владик, який у нас перебуває під опікою, 1999 року, найстарша Оленка — 1998-го. Менші двоє навчаються в школі, Владик — у Суворовському училищі, а Оленка — першокурсниця театрального вишу імені Карпенка-Карого. Обидві мої доньки досить комунікабельні, мають артистичну натуру. Дружина працює інспектором із благоустрою, є депутатом міської ради.
— Сергію Васильовичу, який ви вдома?
— Намагаюсь ділити добу на три рівні частини: по вісім годин я віддаю роботі, родині і сну. Буває так, що мій розпорядок варіюється, але з дітьми я обов’язково проводжу час увечері. Телефон ставлю на беззвучний режим і... разом із дітьми граємо в шашки, щось шукаємо в комп’ютері чи дивимося фільм. Уроки з ними робить дружина, а я допомагаю з математики, англійської або української мови. Наші діти здібні до мов: старша взагалі навчалася у французькому ліцеї, знає англійську, а нині зайнялася ще й німецькою; менша залюбки вчить українську, російську, англійську.
— Дуже цікаво. Розкажіть, будь ласка, що ви робите по господарству?
— У Верхньодніпровську ми придбали приватний будинок. Оскільки в мене батьки — сільські, я часто їздив до рідні в село, чимало допомагав по господарству, тож практично все вмію робити сам. Люблю куховарити.
Рідко випадає нагода, але роблю це із задоволенням. Під настрій готую для всіх борщ. Коли руки просять фізичної роботи, можу подраїти умивальники, прочистити труби.
— Чи є у вас город і хто на ньому працює?
— Маємо город біля хати, але вирощуємо переважно овочі, огірки й помідори. Хочу також посадити сад і зробити зону відпочинку. Альтанка нам не потрібна, бо в нас росте крислатий горіх, під яким можна сидіти у затінку.
А ще влітку виставляю надувний басейн — діти дуже люблять купатися.
— Які у вашій родині є традиції?
— По-перше, щоп’ятниці у нас — обов’язкова сімейна вечеря, до якої заздалегідь закуповуємо і готуємо рибу чи м’ясо. Починаємо з молитви, неквапом їмо, спілкуємося. Вважаю, що такі традиції об’єднують родину. По-друге, десь раз на місяць виїжджаємо до обласного центру, де стараємось культурно відпочити. Або ж беремо участь у колективних заходах на кілька родин — світських і релігійних, змішаних. Вважаю, що це — корисний час для сім’ї.
— Чим душу грієте?
— Люблю заглибитися в закони, почитати щось для саморозвитку, книги з історії, не кажучи вже про духовну літературу. Взагалі ж хочу дати якомога більшій кількості дітей хорошу путівку в життя. Для цього прагну виховувати їх власним прикладом.
— А що вам приносить задоволення?
— Мабуть, допомога іншим. Коли ти бачиш, що реально допоміг конкретній людині, — це і є задоволення. Причому я не маю на увазі свою роботу як чиновника.
— Сергію Васильовичу, ви нині в середині свого шляху, чого ще прагнете від життя?
— Окрім того, щоб зробити кар’єру, мрію, перш за все, зустріти старість разом із коханою дружиною, в оточенні багатьох онуків. Узагалі ж хочу застати той час, коли люди стануть добрішими одне до одного, щоб із Божою поміччю прийшов мир на нашу землю.
Дніпропетровська область.
Фото надано Сергієм Якименком.
