У новорічному привітанні президент путін побажав росіянам виконання всіх мрій. «Знав би він, про що ми мріємо, був би обачніший. Адже попереду 17-й», — зовсім не жартують росіяни. І, звичайно, мріють про нашу перемогу над агресором, про мир і процвітання України. І не тільки. Вони щиро сподіваються, що все в Росії зміниться настільки, що буде чути голос справжніх Людей, а не псевдопатріотів. Що більшість росіян відчуватимуть чужий біль, як свій, і в кожній вільній людині побачать друга, а не ворога. І ще — навчаться вірити в хороше, а не в імперію зла! Адже майбутнє належить Справжнім, які вміють творити добро, а не бомбити за мир.

 

 

Євген КАЗАКОВ (Архангельськ, люблячий батько двох дітей):

— Поспішаю Вас засмутити. У Росії немає народу тепер, є населення. Загнане в кут, хворе як психічно, так і фізично населення. Страх перед усім і вся, стадність і покірність, безсилля й озлобленість оточують мене. Дивовижний експеримент було поставлено владою над цим народом — і народу не стало. Мені дуже соромно за те, що доведені до розпачу жителі малих міст у надії заробити грошей їдуть убивати українців. Я вважаю, що українцям потрібно відвернутися від моєї країни й подивитися в протилежний бік. Відкритий конфлікт, звичайно, припиниться. А які будуть відносини між нашими країнами — вирішувати тільки вам, тому що ми, росіяни, винні за всіма пунктами обвинувачення.

Антон ШУТІКОВ (Новосибірськ, безробітний):

— Вітаю газету «Голос України» і всіх її читачів! Коли Крим був «приєднаний» до РФ, я не одразу зрозумів, що це був злочин проти міжнародного права. До мене це дійшло тільки після того, як я помітив обурення громадян України. Після цього став читати різну інформацію, порівнювати й робити висновки самостійно. Я з діями нашого «керівництва» не згоден, уважаю їх злочинними, але все зайшло настільки глибоко й усе настільки жахливо, що активність небайдужих одиниць закінчиться тільки арештами. Маси, на жаль, залякані, і тому найближчим часом з місця не зрушать. Достатньо лише пари показових процесів, щоб тримати в страху мільйони. Тому, коли кажуть, що росіяни — це раби, я змушений із цим погодитися. Ми зашугані. А український народ у цьому плані дуже відрізняється від нас. Ви, українці, — приклад для нас, ви виявляєте дива самоорганізації, ви вмієте те, чого ми за 25 років після розпаду СРСР не навчилися, а саме: брати ситуацію у свої руки, ви не чекаєте, коли вам хтось скаже, що робити, ми бачимо, що ви — не раби, ви не дозволяєте витирати об себе ноги і тому це гідне поваги.

Не сумніваюся, в України є майбутнє.

Валентин СОКОЛЮК (Санкт-Петербург, електрозварювач):

— Оскільки ситуація в Україні висвітлюється росЗМІ вкрай необ’єктивно, то доводитися робити висновки, використовуючи інформацію з різних джерел. У тому числі й із спілкування з вашими співгромадянами, котрі працюють тут.

1. Із приводу РФ. По закінченні двох років після захоплення Криму далеко не всі усвідомили, що життя не поліпшується. Особисто мені не потрібен ні Крим, ні південний схід України. Своєї території вистачає. Зайвої. У вигляді Північного Кавказу. На жаль, побєдіанство і мракобісся зашкалюють.

2. Україна. На мій погляд, сторонній, рано чи пізно ви переможете. Анітрохи не сумніваюся в мужності й завзятості українських людей. Не повторюйте наших помилок із

96-го року. Вам «наш Хасавюрт» не потрібен. І сподіватися Вам треба тільки на себе. Тому Перемоги Вам, сил і терпіння!

Ростислав ЗВЄЗДІН (Санкт-Петербург, музикант):

— Як би МЕНІ ХОТІЛОСЯ краху путіразму...

Українці, бажаю більше ГАРНОГО РОКУ!

Свобода — краще, ніж не-свобода!

Олексій ШИЛОВСЬКИЙ (Тольятті Самарської області, інженер-будівельник):

— Горіти тобі, Вово, в пеклі! То ти й нас туди тягнеш. Хитрістю, силою, брехнею, грішми — як вийде. Я завжди знав, що росіяни, українці, білоруси — брати. До того ж кровні брати. І ніхто й ніколи не змусить мене повірити у зворотне. Навіть останкінська голка. Але узурпатор Путін і його зграя забирають у мене моїх братів, сестер. Убивають їх, мучать у катівнях. Вони обікрали старих, дітей, країну. Але гроші ще можна повернути. Хто поверне з того світу моїх братів і сестер? Можна тільки низько схилити голову і прошепотіти: «Пробачте нас, будь ласка». І напевно з’явиться скупа чоловіча сльоза. Але простого «пробачте» буде недостатньо. Потрібно ще сказати, що ми «більше так не будемо». І не просто сказати, а й зробити. Зробити таку систему, за якої буде цілком виключена можливість появи таких «вождів». І, можливо, тоді нас перестануть сахатися  нормальні країни, у нас знову буде повний дім гостей і під час зустрічі ми питимемо чай. Стали з’являтися новини, що військові почали відмовлятися їхати воювати на Донбас, до Сирії. Тішить це. Може, і справді ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ? Чи не так? Росіяни?

Українці! Не думайте про всіх росіян погано. Вова — наше загальне лихо. Разом ми сильніші. Прорвемося. Як казав Биков у фільмі «У бій ідуть одні «старі» — «БУДЕМ ЖИТЬ!».

Олександр ФЕДОТОВ (Карелія, м. Суоярві, генеральний директор фонду захисту охорони природи «Наш Дім — Суоярвський район»):

— Росіяни й українці — слов’яни, і ми — брати. І ті, хто зіштовхує нас, рано чи пізно відповідатимуть за це. З болем дивлюся на те, що відбувається в «ДНР», «ЛНР»: гинуть люди, діти... Що ще може бути жахливіше. Убивць і садистів, що воюють на території України, в нас, у Росії, роблять героями. Але, повірте, не всі росіяни з цим згодні.

Юрій ЄХЛАКОВ (Іжевськ):

— Нашим українським друзям.

Сьогодні між Росією й Україною йде справжня війна. Мені гірко усвідомлювати, що ця війна розв’язана саме моєю Батьківщиною — Росією, що саме Росія віроломно напала на своїх сусідів, що саме з вини моєї Батьківщини гинуть абсолютно безневинні люди. Звичайно, аж ніяк не всі росіяни розділяють мою думку, і для того є причина: Росія хвора на фашизм. І що найжахливіше — у хворого немає тенденцій до поліпшення стану, навпаки, хвороба прогресує. Скільки часу знадобиться на лікування? Невідомо... Можливо, пара тижнів, якщо вирвати з рук Путіна телебачення і припинити обробку населення РФ пропагандою, а може, й роки... Є ще й третій варіант для РФ — летальний результат... Одне знаю напевно — Україна вистоїть, війна закінчиться. Й обидві країни колись вдихнуть повітря свободи!

Костянтин ТИЧИНА (Москва, кандидат технічних наук, інженер):

— Дорогі українці! Уже третій рік моя країна намагається скорити вашу. Не Путін особисто і його оточення, а ціла моя країна. Коли бачите статистику, за якою 90 відсотків росіян схвалюють політику Великого Вождя, знайте — це правда. І це жахливо! Ми, 10 відсотків тих, хто залишився, як могли намагалися зупинити деградацію Росії. Ми вважаємо події в Криму і на Донбасі мерзенними, ганебними, нелюдськими й не приховуємо це! Виходимо на мітинги, пікети, сидимо у в’язницях, автозаках, нас глушать цивільним і кримінальним кодексами, звільненнями, кулаками, страхом і кулями, але найобразливіше те, що зупинити сповзання Росії до катастрофи ми так і не змогли. Ми — не змогли, а ви свою країну не тільки зупинили, а й, відірвавшись від нас, розвернули в майбутнє. За це 90 відсотків вам і мстять. Мстять люто, безумно, ненавидять вас так, як помираючий може ненавидіти того, в кого попереду ціле життя! Я не бажаю вам перемоги в цій російсько-українській війні, тому що бажати можна лише те, що має ймовірність не відбутися, а ваша перемога неминуча. Я бажаю вам щастя після цієї перемоги. Вірю в те, що й зі своїми проблемами ви впораєтеся, бо ви їх не замовчуєте. Вірю в те, що диктатури у вас не буде, бо правителів своїх ви не обожнюєте. Просто, коли станете нормальною країною, згадайєте про нас... Пам’ятайте, що й ми теж у Росії були!

Альона ГНУСАРЕВА (Санкт-Петербург):

— А я не знаю, як мені вибачитися, якими словами. І що я повинна зробити, щоб мене пробачили за цю не мною розв’язану війну? Яку ненавиджу. У страшному сні не могла собі уявити таке. Є такі речі, які вибачити не можна. І я прошу пробачення, не особливо на нього сподіваючись.

Пробачте...

Світлана НОВИЦЬКА (Калінінград):

— Які можна знайти слова, щоб повернути вбитих чоловіків-українців, дітей-українців, щоб висушити сльози вдів, матерів? Усі слова застрягають у горлі. Тільки біль і сором. Не знаю, чи зможу подивитися в очі громадянинові України. Немає нам прощення. І все-таки...

Пробачте.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

Мал Олексія КУСТОВСЬКОГО.