При визначенні вердикту спійманому на хабарі служителю Феміди
за дев’ять місяців не дійшли навіть до розгляду справи по суті
Рік тому в Харкові детективи Національного антикорупційного бюро та співробітники Служби безпеки України спіймали, як то кажуть, на гарячому служителя Феміди. Зокрема, 21 січня 2016 року прес-центр СБУ розповсюдив повідомлення про те, що правоохоронці «затримали на хабарі суддю одного з районних судів Харкова». Останній нібито «вимагав від позивача одну тисячу доларів США за позитивне рішення про примусове виселення іншої особи з житла», тож його «затримали у службовому кабінеті під час отримання частини хабара». Водночас речники НАБУ уточнили, що йшлося про «викриття» судді та, власне, документування отримання ним неправомірної вигоди в розмірі 800 доларів. Адже затримувати власників суддівської мантії лише за підозрою у вчиненні злочину ніхто не має права через їхню недоторканність. Зрештою, крапки над «і» в цій історії може розставити тільки суд. Чому й досі не розставив? Спробуємо розібратися. Тим паче що зробити це власкора «Голосу України» на Полтавщині телефоном попросив один із харківських читачів нашої газети.
Стаття «вагома». Тільки для кого?
Згадане кримінальне провадження відкрили саме за «хабарницькою» статтею, яка світить служителю Феміди позбавленням волі на строк від 5 до 10 років із конфіскацією майна. І хоча правоохоронці не називали його прізвища, представники ЗМІ та громадськість майже відразу дізналися про те, що йдеться про суддю Дзержинського районного суду Харкова такого собі Л.
Підвищений інтерес до справи, в якій він фігурує, зовсім не випадковий. Не лише тому, що у вже цитованому повідомленні прес-центру СБУ згадувалося ще й про те, що нібито «служитель Феміди систематично отримував кошти від місцевих мешканців за винесення на їхню користь судових рішень». А це зумовлювало необхідність слідчих дій «для встановлення інших фактів вимагання хабарів суддею». Для непосвячених нагадаємо, що в Дзержинському райсуді зазвичай розглядається чимало резонансних справ.
Сам пан Л., за інформацією ЗМІ, визнавав невинуватість керівників міста за досить гучним адміністративним провадженням і, навпаки, підтверджував вину тамтешніх активістів, які захищали міський парк (за це судді навіть громадську антипремію «Золотий Будяк» присудили), відхиляв позов прокуратури про визнання незаконним рішення міськради щодо присвоєння російській мові статусу регіональної на території Харкова...
Підготовче засідання триватиме... вічно
Ще більше «підігріли» увагу громадськості до цієї справи й повідомлення електронних та друкованих ЗМІ про те, що суддя Л. уже після початку слідства уклав договір про розподіл спільного майна зі своєю дружиною. Згідно з ним, вона нібито стала власником недешевої нерухомості, а чоловікові дістався позашляховик «Тойота Лендкрузер Прадо»... Періодично у пресі та Інтернеті випливають й інші факти. Спростувати або підтвердити їх міг би вердикт суду. Та, як з’ясувалося, кримінальне провадження за звинуваченням згаданого служителя Феміди в суді й досі не почали розглядати по суті.
Попри те, що після завершення розслідування відповідні матеріали правоохоронці передали колегам підозрюваного ще навесні минулого року. До Чутівського районного суду, що на Полтавщині, вони надійшли 30 березня. Однак на підготовчому засіданні у квітні прокурор заявив відведення одному з трьох членів суддівської колегії, котрий свого часу навчався з паном Л. в одній групі юридичного вишу. Відведення задовольнили, та після того сформувати новий склад колегії в Чутовому було вже неможливо, бо суддів там лише троє...
За таких обставин для вирішення питання щодо підсудності справу направили до Апеляційного суду Полтавської області. Колегія останнього 29 квітня спрямовує її на розгляд до Полтавського районного суду. Однак там майже через місяць на підготовчому засіданні прокурор заявив клопотання про необхідність ще одного звернення до Апеляційного суду Полтавської області, який своєю чергою має внести подання до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ...
«Футбол» у мантіях припинили в столиці
Оскільки, мовляв, тепер уже тільки в столиці мають нарешті вирішити підсудність цієї справи з урахуванням тієї норми закону, що передбачає скерування таких справ до храмів Феміди у межах юрисдикції різних апеляційних судів. На думку прокурора, обвинувальний акт надійшов до Полтавського районного суду з порушенням правил загальної та спеціальної підсудності, що слугуватиме підставою для скасування будь-якого рішення. Адже цей суд не є найближчим до Дзержинського районного суду Харкова у межах згаданої юрисдикції.
Те клопотання прокурора задовольнили й знову «відфутболили» обвинувальний акт до Апеляційного суду Полтавської області, звідки його «перепасували» до Вищого спецсуду в столицю з відповідним поданням.
Розглянувши останнє, Вищий спеціалізований суд України своєю ухвалою від 13 червня 2016 року нагадав колегам про те, що «найбільш наближеними» до Дзержинського районного суду Харкова на території Полтавщини є Чутівський, Карлівський і Полтавський районні суди, а питання визначення підсудності взагалі не входить до компетенції Вищого спецсуду.
Не кажучи вже про те, що, згідно з нормами закону, «спори про підсудність між судами не допускаються». Тож матеріали справи зі столиці знову повернули до Полтавського районного суду без права на оскарження відповідної ухвали. Можливо, хоч тепер її розглядатимуть там без умовного вимірювання кілометрів до інших «близьких» судів? Однак у цьому суді поки що відбулося тільки одне — також підготовче — засідання суду за участю всіх учасників процесу. Ця майже історична подія сталася 22 вересня 2016 року.
«Нездоланні» перепони для старту
Саме тоді колегія судів ухвалила призначити розгляд справи по суті на 3 жовтня. Та ні того дня, ні пізніше «стартувати» так і не вдалося. Неодноразові спроби зрушити справу, як то кажуть, з мертвої точки завершувалися відкладенням слухання через відсутність котрогось із учасників процесу. То не було на місці одного з представників суддівської колегії, то не з’являлися на засідання обвинувачений і його захисник...
Останнього, як і колегію суддів та прокурора, котрий приїздить на процес зі столиці, власкор «Голосу України» вперше побачив у залі суду (на знімку) після згаданого прохання нашого харківського читача поцікавитися розглядом цієї справи. Однак адвокат заявив тоді, що його підзахисний — суддя Л. — саме того дня вранці раптово занедужав. А наступного разу, 23 грудня, у храмі Феміди не було вже й адвоката — в суді зачитали тільки його прохання перенести слухання справи через власну відпустку...
Тепер розгляд призначили на 24 січня, та, звісно, немає жодних гарантій, що цьому знову не завадять «відпускні» та інші клопоти. Нагадаємо, що з часу надходження справи в суд першої інстанції минуло вже понад дев’ять місяців, але її досі не почали розглядати по суті. Тож за тривалістю «дотягування» до цієї стадії вона перевершила навіть «безкінечний» процес над відомим земляком пана Л. — міським головою Харкова Геннадієм Кернесом та двома його охоронцями, який триває також у Полтаві.
«Розумні» строки, від яких збожеволієш
Автор цих рядків не міг не поцікавитися думкою щодо дотримання принципів судового розгляду в розумні строки у прокурора, котрий підтримує державне обвинувачення. «Мені також не подобається ситуація з затягуванням процесу, — зазначив прокурор відділу спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олексій Скибенко. — Але сторона захисту надає документи про те, що вони перебували, скажімо, на лікарняному. Тому на сьогодні не можу говорити про необ’єктивні причини перенесення розгляду справи».
Зазначимо, що минулого року за клопотанням Генерального прокурора Вища кваліфікаційна комісія суддів кілька разів продовжувала інші терміни, зокрема строки відсторонення Л. від посади судді Дзержинського районного суду Харкова на один або два місяці. Однак то, зрозуміло, були тільки тимчасові заходи.
Хто в «довгоочікуваному» процесі вийде з гри першим?
Натомість іще один харків’янин, пенсіонер Едуард Суханов, щоразу приїздить до Полтави в ті дні, коли мають слухати справу за звинуваченням судді Л. Каже, що хоче нарешті почути справедливий і законний вирок. Та переконатися в тому, що колеги обвинуваченого прагнутимуть завершити розгляд цієї справи з такою самою наполегливістю, як раніше в Дзержинському райсуді Харкова поспішали притягти до адмінвідповідальності самого Суханова навіть о дев’ятій годині вечора...
Зрештою, питання щодо, м’яко кажучи, тривалої судової процедури виникають не лише у нього. Чи так само довго досвідчені служителі Феміди відкривали б для себе прописні юридичні істини, відомі навіть другокурсникам юрфаку, якби обвинуваченим був не суддя, а звичайний громадянин? І чи так багато б тоді виникало «нездоланних» перепон бодай для початку розгляду справи по суті? Більшість запитань залишаються далеко не риторичними. От тільки відповіді на них у нас, як і раніше, шукати не поспішають...
Полтава.
Фото автора.
