Після війни життя триває! Понад те, комусь вона дає сили і натхнення для реалізації старих задумів та ідей. У цьому переконані учасники ІІІ Форуму «Захоплені життям. Історії успіху ветеранів АТО», які поділились історіями свого повернення в мирне життя та способами віднайти те, до чого лежить душа.
Владислав Кураленко.
Віталій Івахненко, Сергій Михальченко, Олександр Петришин та Дмитро Покидько.
Антон Колумбет.
Марко Мельник.
Дмитро Лавренчук.
Нова професія
До війни Антон Колумбет працював гідом у Санкт-Петербурзі та країнах Європи, багато подорожував та знайомив людей із тамтешніми пам`ятками культури. Жив, каже, як кіт у маслі, ні в чому собі не відмовляв. Коли розпочалася війна на сході України, потрапив до першої хвилі мобілізації і став одним із перших, кого згодом назвали ветераном АТО. Хлопець зізнається, що тоді більшість учасників АТО та людей жахалися цього слова, адже кожен асоціював ветерана зі стареньким дідусем, обвішаним з ніг до голови медалями, який брав участь у Другій світовій війні. Проте часи змінюються, і в наш час навіть 18-річний молодик, який на собі відчув пекло війни, може з гордістю називатися ветераном АТО.
Після повернення з АТО Антон не захотів працювати у сфері туризму. Усе те, чим він займався раніше, стало безглуздим. Хлопець захопився громадською діяльністю — сьогодні працює заступником голови Київської міської спілки ветеранів АТО (бульвар Тараса Шевченка, 3), яка активно лобіює інтереси учасників АТО у Київській міській державній адміністрації. Організація допомагає із соціальним, медичним забезпеченням учасників АТО, сприяє в отриманні земельних ділянок, проводить заняття з адреналінотерапії тощо.
«У своїй діяльності я бачу продовження війни, проте вже без зброї. Я щиро вірю в те, що нова верства громади, яка нині формується, — ветерани АТО — наше майбутнє. У нашої організації є такий девіз: «Аби не дарма», і я впевнений, що те, через що нам довелося пройти на війні, принесе користь суспільству», — зізнається Антон Колумбет.
Культуролог за освітою, Дмитро Лавренчук на війну пішов добровольцем у складі народного повстанського загону ім. Боба Марлі. Хлопець згадує, що після того як армія показала свою недієздатність у Криму, стало зрозумілим — «Ніхто, крім нас», разом із друзями вони поїхали на схід шукати пригоди. В зоні АТО він провів три спекотні місяці. Тепер Дмитро здобуває другу вищу освіту в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «правознавство», паралельно працює над такими проектами, як «ІT для мам», «Лист для ветеранів» тощо.
«Відомо, що найкраще людина робить те, що їй подобається, а мені подобається творити. І в широкому сенсі, наприклад громадський простір, і в вузькому прикладному — літературна і музична творчість, фотографія. Я грав у музичному гурті до Майдану і безмежно хочу повернутися в музику. Але для того, щоб мати можливість розкуто творити, треба себе забезпечити фінансовою подушкою. З допомогою потужностей дядька, я розвиваю трикотажний сектор. Для Києво-Могилянської академії нещодавно зробили партію брендованих светрів і шапок. Мені сказали, що всі у захваті. І я сам собі кажу: «Круто, чувак, так тримати, давай ще», — розповідає Дмитро Лавренчук.
Від війни до бізнесу. Вони ризикнули та виграли
Марко Мельник, колишній боєць полку «Азов», зізнається, що до Майдану нічого цікавого в його житті не відбувалося. Він вивчився на економіста, щоб мама не переживала, що він без вищої освіти, і поїхав по світу готувати, бо дуже любить цю справу. Працював у ресторанах США та Європи, зокрема в ресторані української кухні в Польщі. Тоді навіть подумати не міг, що колись стане добровольцем. Завжди косив від армії, навіть довідку собі липову зробив, а коли друг потрапив в Іловайськ — прокинулась совість. В умовах бойових дій Марко встигав поєднувати роботу водія реанімобіля та головного редактора фронтової газети «Чорне сонце». «Повернувшись з АТО, у нас із другом зародилась ідея створити власне видавництво. На сьогодні ми надрукували вже майже два десятки книжок в «Орієнтирі» (назва видавництва. — Ред.). Я займаюсь у видавництві всім: ілюструванням, державною реєстрацією, працюю з авторами, редагую. Нещодавно їздили Україною, презентуючи книгу-фотоальбом «Широкинська операція», яка розповідає від першої особи про пережите учасниками тих подій та ілюструє ці події живими світлинами. У Дніпрі до нас на зустріч завітало майже 150 гостей», — розповідає ветеран АТО.
Дмитро Покидько, Олександр Петришин, Віталій Івахненко та Сергій Михальченко приїхали на форум з смт Бородянка Київської області, де заснували соціальний проект «Арт-майстерня «Створи Власний Дивовижний Світ».
Хлопцям вдалося орендувати комунальне приміщення за 1 гривню на рік, в якому вони за тиждень учотирьох за власні кошти зробили ремонт і почали працювати. Тепер до них приходять учасники АТО, їхні діти, разом вони створюють художні та побутові вироби із заліза. Це дає можливість психологічно розвантажитися та абстрагуватися від війни. Ветерани АТО зізнаються, що до війни працювали абсолютно в інших сферах, і навіть подумати собі не могли, що з металевих речей, які люди зазвичай викидають на смітник, можна робити такі чудові вироби. Їхні дружини також іноді підключаються, щоб пофарбувати чи оформити виріб, наприклад, комусь на подарунок, сувенір чи навіть на продаж. Нещодавно в арт-майстерню приїжджали гості з Великої Британії і купували речі, щоб продавати у себе вдома. «Коли ти бачиш, що людям подобається, — це дає сили. Ми співпрацюємо з районним Центром зайнятості, ЮНЕСКО. Наприклад, коли хлопці повертаються з АТО, деякі не знають, що робити далі. Якщо людина прийшла до нас, їй сподобалося бути зварювальником — можна стати дипломованим спеціалістом цієї справи, ми допомагаємо у цьому. Пропонуємо людині прийти у Державну службу зайнятості, яка, у свою чергу, може направити людину на навчання за цією спеціальністю за рахунок держави. До того ж ця справа приносить доволі непогані заробітки», — коментує Олександр Петришин.
39-річний Владислав Кураленко, доброволець «Правого сектору», учасник боїв під Карлівкою, Пісками, донецьким аеропортом, повернувся з війни в березні 2015-го. У мирний час працював начальником відділу продажів в одній із найбільших компаній у Дніпрі. Повернувшись додому, як це часто буває, почав «соціалізуватися», розповідаючи друзям під горілочку, як було «там». Одного разу він займався «справжньою чоловічою справою» — лежав на дивані та дивився телевізор, краєм ока спостерігаючи, як дружина вишиває бісером. Ветеран несподівано зацікавився. Спробував — вийшло. «Спочатку це було хобі. Вишивали картини, ікони, різні аксесуари для друзів. За порадою знайомих викладали фото вишитих виробів в Інтернеті. Поступово це трансформувалося в невеликий бізнес — сімейну вишивальну майстерню «Вишивка для доброї справи». Наші роботи купують і в Україні, і за кордоном. Частину доходів віддаємо на доброчинність», — розповідає Владислав.
Анастасія КОВАЛЬЧУК.
Фото Олександра ФІЛОНЕНКА.
Форум «Захоплені життям. Історії успіху ветеранів АТО» організовано проектом «Воїну — гідна праця» ГО «Центр зайнятості Вільних людей» за підтримки проекту «Українська ініціатива з підвищення впевненості» (UCBІ), Агентства США з міжнародного розвитку USAІD. Проект «Воїну — гідна праця» допомагає учасникам АТО у працевлаштуванні, навчанні та перекваліфікації.
Контактний телефон: +38063 802 61 51.
