У людей, що живуть на окупованих територіях, у тому числі й серед тих, хто дотримується проукраїнських поглядів, ставлення до торговельної блокади непідконтрольних територій найчастіше діаметрально протилежне. Ось як аргументують у листах свою позицію наші співвітчизники.
— Переглянути торговельні відносини з окупованими територіями необхідно, — впевнений луганчанин Павло С. — Але робити це треба було давно, унеможлививши всі потенційні ризики, а не тепер, коли на вулиці стоять морози і валить сніг. Нинішня блокада нагадує дешевий популізм, що межує з банальним шантажем, який ставить під загрозу, в тому числі, й енергопостачання підконтрольної Україні північної частини Луганської області, що забезпечується електроенергією із прифронтової Щастинської ТЕС. А вона працює винятково на вугіллі, що добувають в окупованих районах.
— Певна логіка у блокаді є, — вважає житель Донецька Леонід К. — Усі без винятку підприємства, які змогли відновити роботу на окупованій території, платять податки «молодій республіці», тим самим фактично фінансуючи сепаратистів. Так змушені робити навіть ті, хто перереєструвався в Україні. У них тепер виходить ніби подвійне оподатковування. Така плата за право працювати за окупантів...
— А що робити людям, які працюють на цих підприємствах? — пише дончанка Світлана Н. — Якщо вони стануть, то тоді працівники залишаться без засобів до існування. Я сама працюю на донецькому заводі, який зареєстровано в Україні, і плачу пенсійний і прибутковий податки саме у скарбницю нашої країни. Чи нас уже викреслили із списку громадян?
— З одного боку, купуючи продукцію із зони АТО, Україна побічно підтримує своїх громадян і не дає скотитися ситуації на окупованих територіях до рівня гуманітарної катастрофи, — вважає луганчанин Олексій П. — Але от з другого — такі торговельні зв’язки дають змогу сепаратистам укріпитися на зайнятих землях. Усі шумлять про вугілля, але ж везуть усе і звідти, і туди: будматеріали, метал, техніку, запчастини... І хто може гарантувати, що цемент, який прийшов у Луганськ, не піде для будівництва блокпоста або доту, з якого поливатимуть кулеметним вогнем наших хлопців, а запчастини призначені не для мирного трактора, а для бойового танка...
— Наш комбінат працює на сировину, яка надходить з України, — пише житель Алчевська, працівник металургійного комбінату Семен Р. — Улітку 2015 року завод почали реанімувати. Для цього стала надходити сировина із Кривого Рогу, а вже назад іде продукція. Зарплату металурги отримують на банківські картки у гривнях. А саме підприємство отримало нову юридичну адресу в Сєверодонецьку. Але якщо припиниться поставка сировини, то все стане й практично все місто залишиться без роботи, а отже, і без зарплати. І якщо це все-таки відбудеться, то чимало чоловіків, не маючи можливості прогодувати родину, шукатимуть своє місце у збройних формуваннях «еленерії». Туди постійно кличуть, але на даний момент більшість жителів Алчевська не збираються брати до рук зброю і воювати за «русский мир». Однак відсутність заробітку й можливості годувати сім’ї декого змусить переглянути свої погляди на військову службу в «молодій республіці»...
