Щоб тільки зареєструвати свої заяви на виділення землі, учасникам АТО мало не довелося рити шанці в кабінетах посадовців Держгеокадастру
Днями у Полтаві біля будівлі Головного управління Держгеокадастру в області зі звичайного буса висадився своєрідний десант із десятка військовослужбовців у формі. Вони служать у третьому територіальному вузлі урядового зв’язку, розташованому в Миргороді. При цьому з 2014 року почергово виїжджають у зону проведення АТО, виконують там завдання на всій лінії розмежування з ворогом. Тож кожен із цих офіцерів і прапорщиків має статус учасника бойових дій і, відповідно, гарантоване законом право на отримання у власність земельної ділянки розміром до двох гектарів. Однак його реалізацію загальмували ще, так би мовити, в зародку. Хто і чому? Спробуємо розібратися.
Військовослужбовці-учасники АТО та волонтер Наталія Анкудінова біля будівлі ГУ Держгеокадастру в області.
Під час зустрічі з головним «земельником» Полтавщини.
Ділянки знайшли волонтери
Оскільки ті «земельні» питання для воїнів-зв`язківців є, м’яко кажучи, непрофільними, та й часу на оббивання порогів чиновницьких кабінетів у наших захисників сьогодні немає, вони звернулися за підтримкою до місцевих волонтерів із благодійного фонду «Єдиний координаційний центр з надання допомоги патріотам Миргородщини, які беруть участь в АТО». Представниця останнього Наталія Анкудінова, котра приїхала у Полтаву разом зі згаданими воїнами-земляками, переповіла власкору «Голосу України» хронологію їхньої «битви за землю». З огляду на те, що в курортному місті вільних площ уже не залишилося, волонтерам довелося шукати їх для своїх «підопічних» АТОвців у Миргородському районі. На дві такі ділянки, що задовольняли потреби відразу трьох десятків захисників України, натрапили у Петрівцівській сільраді. Там підтвердили: ті площі вільні й цілком придатні для надання учасникам АТО. Ще 6 грудня минулого року 30 згаданих військовослужбовців написали заяви, додали до них відповідні документи й попросили своїх помічників-волонтерів надати їх відділу Держгеокадастру в Миргородському районі.
— Папку з тими документами я особисто відносила в. о. начальника відділу Максиму Кохтюху, — продовжує Наталія Анкудінова. — Він тоді ще переадресовував мене в інший офіс, але, зрештою, сам переглянув папери й виявив, що серед них немає викопіювань із сільради. Потім їх додали, та Максим Вікторович уже пішов у відпустку. При цьому нас запевняли, що спочатку ту папку в Полтаву возили його підлеглі, однак в обласному Держгеокадастрі нібито вимагали, щоб документи від АТОвців привіз їхній керівник. Згодом останній повідомив нам про те, ніби вже сам намагався достукатися до обласних «земельників» із цього приводу, та вони навіть не прийняли в нього наші документи.
Дорогу на «Лексусі» вже ніхто не переїде?
За таких умов, звісно, поповзли чутки про те, що на ті ділянки міг покласти око хтось «миліший» державним розпорядникам землі та грошовитіший. Тим паче, коли сільгоспугіддя на території Петрівцівської сільради вже опинялись, як то кажуть, у зоні особливої уваги спритників. Наша газета розповідала про те, як попереднє керівництво ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, по суті, скрутило дулю мешканцям Петрівців і водночас «подарувало» десятки гектарів родючої земельки біля їхнього села «підставному» фермеру з іншого району, котрого тут ніхто ніколи не бачив. Зате так званий помічник фермера приїжджав сюди на «Лексусі» й качав права з апломбом середньовічного феодала... То, може, й на ті ділянки для учасників АТО вже знайшовся подібний «хазяїн»? Зрештою, чому їм за майже два місяці не вдалося зареєструвати в органах Держгеокадастру не те що земельні ділянки, а навіть заяви на їх отримання? По відповіді на ці питання, так би мовити, з перших уст згадані військовослужбовці та Наталія Анкудінова приїхали у Полтаву саме того дня, коли у громадській приймальні ГУ Держгеокадастру в області вів прийом його нинішній начальник Вадим Чувпило. Стоячи у загальній черзі до нього, вони ділилися враженнями з власкором «Голосу України». «Мене й підлеглих найбільше дивує те, що у Миргороді нам не змогли пояснити причини відмови у прийомі документів, — зазначив заступник начальника третього територіального вузла урядового зв’язку полковник Сергій Мар’янчик. Це має вигляд, м’яко кажучи, несолідно. Надто за умов, коли й сьогодні кілька наших офіцерів і прапорщиків, які написали заяви на землю, виконують завдання в зоні АТО». Свого командира доповнив майор Павло Кабак:
«Ми ж хочемо одержати тільки те, що належить нам по закону. Та якщо це добре розуміють, скажімо, волонтери, то посадовці й чиновники виявляють таке розуміння поки що лише на словах».
Ходили манівцями, а треба... навпростець
На прийом до начальника ГУ військовослужбовці зайшли разом із Наталією Анкудіновою та власкором «Голосу України». Полковник Мар’янчик розповів головному «земельнику» області про попередні фактично безрезультатні візити до його підлеглих. Пояснення останнього буквально ошелешило АТОвців. Як з’ясувалося, потреби ні в тих відвідинах «нижчестоящих» чиновників у Миргороді, ні в нинішньому «марш-кидку» на сотню кілометрів до Полтави взагалі не було...
— Оскільки саме наше Головне управління є безпосереднім розпорядником земель на території області, то кожен претендент на неї має звернутися до нас із заявою та відповідними документами особисто чи через свого представника з нотаріально посвідченим дорученням або надіслати все те поштою, — наголосив Вадим Чувпило. — Так передбачено законом і жодних винятків для когось ми як державні службовці робити не можемо. Тим більше за умов, коли вже маємо прикрі випадки використання для одержання землі посвідчень учасників АТО, котрі про те взагалі не знали, та купівлі копій цих документів недобросовісними фермерами. Водночас керівник ГУ нагадав співрозмовникам про те, що розглянути заяви потенційних власників землі у Головному управлінні повинні за місяць, але саме для учасників АТО ця процедура скорочена до десяти днів. А такого поняття, як «відмова у прийнятті документів», тут узагалі немає. Надто після того, як за особистим наполяганням Вадима Чувпила, котрий очолює Головне управління віднедавна, на першому поверсі облаштували «Єдине вікно» для заявників. Там усі заяви та документи спочатку неодмінно приймають і реєструють. А вже потім у передбачений законом термін фахівці перевіряють наявність підстав для виділення землі чи відмови в цьому.
Тільки й світла, що в «Єдиному вікні»
Розв’язанню якихось суперечливих питань покликані сприяти робота створеної також нещодавно громадської приймальні та інші новації задля прозорості прийняття рішень. «Якщо ті ділянки у Миргородському районі справді вільні й не мають якихось правових обтяжень, то ваші заяви будуть задоволені, це однозначно, — запевнив присутніх військовослужбовців Вадим Чувпило. — Тож ті, хто приїхав до нас із документами, можуть здати їх через наше «Єдине вікно» вже сьогодні, а ваші побратими нехай надсилають усе необхідне поштою чи привозять особисто або через повноважного представника. Зазвичай бійці, котрі воюють на Донбасі, доручають виконати такі процедури своїм близьким родичам».
— Тепер ми нарешті зрозуміли, чому раніше не приймали наші документи у Полтаві, — зауважив полковник Сергій Мар’янчик. — Незрозуміло тільки, чому нам і нашим помічникам-волонтерам із самого початку не пояснили, що і як треба робити та до кого звертатись, працівники відділу Держгеокадастру в Миргородському районі. — Там на стенді написано, що документи треба подавати саме їм, а вони розглянуть заяви протягом місяця, — додає Наталія Анкудінова. — Ми так і зробили, бо, звісно, не знайомі з особливостями бюрократичної процедури у підрозділах Держгеокадастру. Та хіба про них не знав в. о. начальника такого підрозділу в Миргородському районі Максим Кохтюх, до якого зверталися неодноразово? Але ми й сьогодні, перед поїздкою в Полтаву, ледь забрали в нього ті заяви з документами...
На справу «на хвилинку» згаяли два місяці
Вислухавши присутніх, Вадим Чувпило пообіцяв їм розібратися з діяльністю своїх підлеглих у Миргородському районі та «відкорегувати процеси» дуже швидко. Водночас власкора «Голосу України» запевнив, що йдеться, вочевидь, про суто «процедурні» непорозуміння, що не вплинуть на прийняття рішення по суті написаних АТОвцями заяв. На закінчення розмови начальник ГУ попросив свою помічницю провести військовослужбовців до згаданого «Єдиного вікна» й посприяти, щоб там невідкладному прийняттю документів від них не завадила обідня перерва. Та оскільки реєстрація тих документів зайняла буквально лічені хвилини, то обіднього часу чиновників скорочувати фактично не довелося. Власне, за лічені хвилини в Головному управлінні вирішили те, на що учасники АТО та їхні помічники-волонтери згаяли майже два місяці. Не кажучи вже про витрачені на бюрократичну тяганину нерви, зусилля та, зрештою, кошти на вимушену неблизьку поїздку в Полтаву.
Щоправда, то був лише перший крок до реалізації законного права учасників бойових дій на одержання землі. Зрозуміло, що остаточно вирішиться їхнє спільне «земельне» питання тільки тоді, коли кожен із трьох десятків згаданих заявників одержить документ, який посвідчуватиме його власність на ту чи іншу ділянку. Щоб рух до мети не зупинився на півдорозі (власне, на заспокійливих обіцянках посадовців і чиновників), «Голос України» також контролюватиме виконання тієї «дорожньої карти».
Полтава.
Фото автора.
