Назріває ще одна масштабна і досить пікантна реформа — реформа поліцейської освіти
Україна на порозі ще однієї, м’яко кажучи, глевкуватої реформи. Якщо її поборникам вдасться досягти своєї ризикованої мети, то найближчими роками в Україні проблематично буде знайти поліцейського, який хоча б на елементарному рівні знає правознавчі терміни, не кажучи вже про розуміння усіх хитросплетінь юридичної науки.
На знімку: підготовка поліцейського — особлива і напружена робота.
Фото з інтернет-ресурсів України.
Сьогодні термін «реформи» — чи не найуживаніший у заявах українських політиків, держслужбовців, громадських діячів, у ЗМІ. Всі прагнуть і вимагають змін, і нерідко за цим невблаганним потягом стоїть бажання змінити все одразу і скрізь. Отже, на перший план виходить не сама необхідність проведення реформи, а фатальне бажання її провести за будь-яку ціну.
Реформується армія, правоохоронні відомства, медицина, освіта, податкова, пенсійна системи, управлінський апарат. Реформи стали неминучими чи не в усіх галузях господарства, в будівництві, на транспорті, в суспільних відносинах.
Водночас економічні, соціальні показники більшості реформ далекі від декларованих, викликають суспільні протести й обурення. Та горе-реформатори не зупиняються на досягнутому.
Наразі назріває ще одна масштабна і, безумовно, досить пікантна реформа — реформа поліцейської освіти.
Даєш зміни за будь-яку ціну?
До яких наслідків призвела покваплива і не в усьому продумана реформа самого поліцейського відомства — розмова з цифрами і фактами дещо далі. Хоча кожен з нас і без статистики знає, що кримінальні злочини нині зашкалюють, вбивства на замовлення не розкриваються взагалі, а життя не варте ламаного гроша. Про економічні та побутові злочини годі й говорити. Набрані з колишніх барменів та менеджерів симпатичні патрульні поки що прославилися лише тим, що перебили половину новеньких поліцейських авто. А будь-яке серйозне правопорушення не розслідується без колишніх, хоч на щось здатних, «ментів».
Саме в такій складній криміногенній ситуації планується реформа поліцейської освіти, мета якої, як видно з певних публікацій, лише одна — ліквідувати спеціальні поліцейські виші, значно скоротити термін підготовки поліцейських та обмежити їх в одержанні спеціальної вищої юридичної освіти. Не затрудняючи себе переконливими обґрунтуваннями, автори разом з тим безапеляційно констатують: основною проблемою поліцейської освіти залишається давно назріла реформа відомчих вищих навчальних закладів, підпорядкованих МВС.
Але поставимо цілком логічне запитання: а які претензії, нарікання у реформаторів до системи вишів МВС, до нинішньої поліцейської освіти?
Такі заклади освіти, стверджують вони як мантру, відповідали потребам тогочасної міліції як мілітаризованого і репресивного державного органу. А сьогодні, коли, мовляв, змінюються суспільні вимоги до поліції, цілі і цінності її діяльності, коли вищу юридичну освіту стали надавати десятки державних та приватних вишів, не варто майбутніх офіцерів поліції навчати за державний кошт протягом чотирьох років. Куди краще «цивільному» юристу пройти інтенсивний курс навчання протягом двох-чотирьох місяців для одержання конкретних знань і вмінь для безпосереднього застосування їх у професії?
На папері все начебто гладко, але чи не забули вкотре про яри та пагорби?
Новий експеримент — забутий старий?
У 2014 році на службу до слідчих підрозділів МВС було прийнято 295 випускників цивільних вишів. Невдовзі автори цієї ідеї змушені були визнати, що на посадах залишилося менш як двадцять відсотків «новобранців». Саме з цих причин експеримент з часткової передачі від МВС держзамовлення на підготовку слідчих до цивільних ВНЗ визнали помилковим, оскільки стало очевидним, що в умовах постійного недокомплекту підрозділів (понад 20 тисяч співробітників), який до того ж підсилюється значною плинністю кадрів, цивільні правничі університети об’єктивно не зможуть задовольнити потреби служб у спеціалістах необхідних напрямів і рівнів підготовки.
Крім того, фахівцям добре відомо, що цивільні навчальні заклади об’єктивно не зможуть забезпечити специфіку підготовки кадрів поліції, їхні освітні програми не враховують особливостей поліцейської служби й не передбачають вивчення цілої низки необхідних для майбутнього правоохоронця дисциплін, курсів, факультативів. Зокрема, адміністративної та превентивної поліцейської діяльності, охорони публічного порядку та безпеки, тактико-спеціальної підготовки, оперативно-розшукової діяльності, проведення спеціальних операцій зі складовими ведення бою тощо. Це винятково поліцейські дисципліни, викладання яких має сенс лише в спеціальних навчальних закладах.
Правоохоронцями не народжуються, а стають у напруженій підготовці
За роки незалежності України вищі навчальні заклади системи МВС неодноразово доводили свою здатність здійснювати підготовку фахівців усіх освітніх рівнів, виявили себе як унікальна освітянська модель, що реально забезпечує визначену урядом систему організації підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації юридичних кадрів для МВС і Національної поліції. За роки, що минули, у вишах зросла ціла плеяда знаних педагогів, науковців, докторів та кандидатів наук з усіх галузей правової науки (понад 70% від загальної кількості науково-педагогічного складу), більшість з яких має досвід практичної роботи в правоохоронних органах. Крім того, реформатори мали б знати, що викладання певних дисциплін можуть здійснювати лише особи, які мають допуск до державної таємниці.
Цікаво й те, чи замислюються ідеологи підготовки офіцерів поліції в цивільних вишах над тим, яка втрачається спеціальна навчальна база, технічна інфраструктура? Тири, полігони, спеціалізовані криміналістичні класи, комп’ютерні центри, навчальні райвідділи.
Не слід також забувати, що у вищих навчальних закладах систематично проводяться заняття з вогневої та тактико-спеціальної підготовки, які потребують особливого режиму їх організації, відповідних умов для зберігання зброї, боєприпасів та спеціальних засобів. На сьогодні цивільні ВНЗ позбавлені такої інфраструктури, а її створення знову потребуватиме виділення додаткових коштів, що стане тягарем для державного бюджету України. Навіщо ламати вже побудоване, щоб знову будувати те саме на іншому місці?
Невже хтось може серйозно стверджувати, що всі ці непрості навички для подальшої успішної роботи в занадто складній і небезпечній професії можна опанувати за кілька місяців? Досвід підготовки патрульних уже довів, що за цей час неможливо навіть навчити вдало керувати автомобілем, не кажучи вже про виконання складних поліцейських завдань в екстремальних ситуаціях.
Автори реформи, на мій погляд, не враховують ще одного важливого аспекту підготовки майбутніх офіцерів поліції, який неможливо реалізувати, не створивши специфічних умов навчання. Курсанти з числа цивільної молоді з моменту зарахування до відомчих вишів перебувають на службі в поліції, а відтак, складають присягу. Перебуваючи на казарменому положенні (протягом перших курсів без винятку), перебувають під підпорядкуванням і контролем командирів, що дає змогу прищеплювати готовність до несення служби, формувати колективізм, взаємну підтримку та відповідальність поліцейських.
Разом з профілюючими та спеціальними дисциплінами протягом усього терміну навчання наставники розвивають у курсантів морально-психологічні і вольові якості, навички фізичної та бойової підготовки, адаптують їх до умов служби. Саме до служби, а не до спокійної праці в цивільному житті, з її ненормованим робочим днем, з виконанням своїх обов’язків за будь-яких обставин. Умови реальної служби постійно закріплюють і поглиблюють у курсантів набуті теоретичні знання шляхом проходження різних видів позанавчальних і навчальних практик, стажувань у практичних підрозділах (переважно за місцем майбутньої служби) і при залученні до заходів з охорони публічного порядку.
Навчальні заклади у структурі МВС мають беззаперечні переваги
Функціонування навчальних закладів у структурі МВС має й інші беззаперечні переваги. Обов’язкове для працівників органів поліції підвищення кваліфікації слідчих, оперативних працівників, криміналістів, дільничних інспекторів тощо (а в найближчій перспективі — детективів і дізнавачів) ефективно може забезпечуватися лише у вишах системи МВС за адаптованими відповідно до потреб практичної діяльності навчальними програмами. З огляду на штатну чисельність працівників поліції — 127 тисяч чоловік — потреба в підвищенні кваліфікації поліцейських становитиме понад 40 тисяч осіб щорічно.
Відомчі виші постійно взаємодіють із замовниками (практичними підрозділами), отримують від них консультативну та експертну допомоги, запрошують викладати висококваліфікованих фахівців та інструкторів. Залучають до навчального процесу провідних фахівців органів та підрозділів Національної поліції України за різними напрямами її діяльності, мають можливість потенційно впливати на резерв поповнення і за потреби завчасно маневрувати ним відповідно до кадрової ситуації.
Водночас особовий склад навчальних закладів залучається до охорони публічного порядку під час масових заходів та в екстремальних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних операцій, зокрема оперативно-профілактичних та рятувального характеру. І це не є перебільшенням.
Наукові досягнення спеціалізованих вишів
Нарешті вищі навчальні заклади МВС є, по суті, єдиними закладами, що забезпечують науковий супровід правоохоронної діяльності. Тільки у 2015—2016 роках ними підготовлено та впроваджено у практичну діяльність органів поліції та в законотворчий процес 60% від усіх кримінологічних досліджень, що проводилися в державі, розроблено понад 100 науково-методичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення діяльності органів та служб МВС України і Національної поліції, взято участь в опрацюванні 75 законопроектів тощо. Навряд чи така масштабна робота під силу одному науковому центру, як пропонується в проекті реформи, навіть якщо він буде чисельним і забезпеченим кваліфікованими кадрами. Позбувшись конкурентів, він обов’язково втратить і якість своєї діяльності. Тоді як сьогодні у вишах і наукових установах МВС функціонують 16 спеціалізованих вчених рад. Протягом 2014—2016 років у всіх спеціалізованих вчених радах України з юридичних наук захищено 2847 дисертацій (2565 — кандидатських і 282 — докторські), з них у спецрадах вишів і наукових установ системи МВС — 66 докторських (23%) і 576 кандидатських (20%) дисертацій.
Зауважимо, що спецради створюються наказом Міністерства освіти та науки України, до складу спецрад введено провідних науковців — представників цивільних ВНЗ, тож говорити про якусь заангажованість не варто.
Також слід відзначити, що рівень і якість роботи та авторитет спецрад відомчих вишів сприяли розширенню професійної підготовки науковців системи МВС, фахівців органів прокуратури, Служби безпеки, Державної фіскальної служби, Державної прикордонної служби, Державної пенітенціарної служби, зміцненню професорсько-викладацького корпусу освітніх та наукових установ МОН, Мін’юсту тощо.
Наукові школи і спеціалізовані вчені ради поліцейських вишів врешті мають високі рейтингові показники, що є ознакою довіри до науковців. Крім того, вони позитивно впливають на формування іміджу в суспільстві і конкретного вишу, і Національної поліції та МВС в цілому. Невже такий викладацький та науковий склад можна отак просто розпустити, змарнувати, аби в подальшому в так званих поліцейських школах навчали слухачів лише азів юридичної професії?
Забезпечувати правовий захист громадян повинні високоосвічені фахівці
Отже, навіть такий стислий аналіз свідчить про те, що позиція окремих реформаторів, відповідно до якої в системі Національної поліції України повинні працювати слідчі, оперативні працівники, дізнавачі без вищої юридичної освіти, є, м’яко кажучи, помилковою і впливатиме на якість виконання поліцейськими своїх функцій, а також обмежуватиме надання кваліфікованої юридичної допомоги громадянам щодо забезпечення, захисту та відновлення їхніх порушених прав та законних інтересів.
А перенесення закордонних моделей освіти та юридичної практики (переважно США та Великої Британії), які істотно відрізняються від вітчизняної структури правоохоронних органів, організації розслідування злочинів та здійснення правосуддя, без врахування особливостей побудови національного кримінального та процесуального законодавства, може стати фактором дестабілізації суспільно-політичного життя країни. Не кажучи вже про те, що кваліфікаційні вимоги до основних категорій посад поліції передбачають саме вищу освіту. Отримання поліцейським юридичної освіти і наявність відповідного диплома, поряд з набуттям необхідної кваліфікації, є надійним стимулом вірно служити закону, спираючись на певні гарантії держави та соціальний захист при вступі осіб до ВНЗ зі специфічними умовами навчання (в чому зацікавлені сім’ї правоохоронців, військовослужбовців та учасників АТО), а також при виході на пенсію чи звільненні з МВС чи поліції з інших поважних причин.
Отже, запропонована реформаторами декваліфікація слідчих, оперативних працівників, дільничних інспекторів та інших фахівців Національної поліції матиме, найімовірніше, потужний деструктивний ефект у системі протидії злочинності, що, без сумніву, негативно вплине на безпеку кожного громадянина України. Такий соціальний експеримент надто дорого коштуватиме українському суспільству та негативно позначиться на загальному стані забезпечення публічної безпеки та порядку в державі.
А що відбувається в цей час
Загалом стабільно напруженою залишається криміногенна ситуація на всій території України. Крім того, вона постійно ускладнюється через низку взаємопов’язаних зовнішніх і внутрішніх обставин політичного, військового, економічного, соціального, правового, організаційно-управлінського та суто криміногенного характеру.
За останні роки майже вдвічі зросла кількість умисних вбивств. Лише у 2016 році кількість крадіжок зросла на 36 відсотків, пограбувань — на 38, розбійних нападів — на 27, шахрайств — на 22, незаконних заволодінь транспортними засобами — на 17 відсотків.
Водночас Харківська область, яка межує із зоною АТО, заповнена нелегальною зброєю. За два минулі роки на території регіону вилучено майже 2,5 тисячі одиниць вогнепальної зброї, зокрема 43 гранатомети, 58 автоматів, 42 карабіни та гвинтівки, 349 пістолетів, 1142 гранати, 15 мін, 100 тисяч патронів. А хто може сказати, скільки сьогодні зброї перебуває на руках у населення і в який час, з якою метою її можуть використати? Адже постійно збільшується кількість злочинів, вчинених з використанням вогнепальної зброї. Причому порівняно з 2012-м у 2014 році кількість таких злочинів зросла майже в чотири рази. Майже вдвічі збільшилася кількість особливо важких злочинів, на 38 відсотків — пограбувань, на 27 відсотків — розбійних нападів.
Необачні перетворення не могли не вплинути на зростання злочинності
Серед чинників, які опосередковано вплинули на динаміку злочинності в Україні, експерти називають, крім іншого, повне переформатування системи органів внутрішніх справ. Тож і надалі продовжуватимемо цей тотальний звитяжний рух вперед у минуле?
Харківська область.
