У цій колонці, що стала вже регулярною по середах, ми наводимо витяги з повідомлень, які відправляють до редакції наші співвітчизники, котрі залишилися на окупованій території.
— Дивилася в Інтернеті трансляцію акцій протесту в російських містах, — пише луганчанка Марина Н. — Чую гасла за Україну, розумію, що вони нас підтримують, але підсвідомо все одно коробить від надлишку триколорів. Просто в мене трохи інша асоціація з цією картинкою: «русский мир», георгіївські стрічки, крики «Путин, введи войска»... Було зроблено все, щоб виробити в українців стійку ворожість до всього російського. А місцеві «лідери» цю відразу тільки посилюють...
— Для стороннього спостерігача все, що нині відбувається на окупованих територіях, видається цілковитою маячнею, — пише нам луганчанин Петро Г. — А те, що кажуть місцеві «лідери», зовсім не піддається жодній логіці. Чого вартує нещодавня спільна заява ватажків луганських і донецьких бойовиків Ігоря Плотницького та Олександра Захарченка про те, що вони розробляють «програму підтримки населення України й надання йому гуманітарної допомоги».
Але весь секрет у тім, що ця інформація розрахована зовсім не на українців і навіть не на тих, хто живе в окупації (ми тут і без агітації все бачимо на власні очі), а для росіян. Поясню їхню «логіку»: в Україні так усе погано, що навіть «молоді й горді республіки» здатні допомагати бідним громадянам України, які просто «стогнуть під п’ятою київської хунти». І все це можливо «тільки завдяки братній допомозі Росії й особисто президента Володимира Путіна... Хочете демократії? Хочете Майдан?
Хочете в Європу? Тоді у вас буде, як у них, що коли навіть воюючі «ЛДНР», які живуть мало не в умовах воєнного комунізму, перебувають у кращому становищі й рятують представників братнього народу... Тому підтримуйте ВВП!». І така агітаційна «логіка», як з’ясувалося, спрацьовує. Нещодавно спілкувався телефоном із братом, що живе в Росії. Так він, розуміючи, що в них, м’яко кажучи, далеко не все в порядку в країні, проте сказав, що піде голосувати за Путіна, тому що не хоче, щоб у них все «поглибилося до рівня України»...
— Днями в нас на фабриці збирали підписи під якоюсь петицією, зверненням до України, — пише мешканка Луганська Катерина К. — І тільки ввечері з новин я довідалася, що це «профспілки «ЛНР» закликали трудові колективи, які перебувають під ярмом української влади, переорієнтуватися на російський ринок», тому що, виявляється, зв’язок з Росією — «це основа української економіки». «От «ЛНР» відмовилася від співробітництва з Україною, — віщала з екрана журналістка, — й тепер молода республіка чудово почувається». Ми вдома, як і більшість луганчан, лише посміялися над цим, знаючи на практиці, «як почувається молода республіка»...
— Роботи немає, тому годувати родину доводиться випадковими заробітками, — написав нам луганчанин Сергій О. — Одна дорога — в «ополченці». Тут платять у перерахунку на гривні майже 4—5 тисяч. Але й туди беруть тільки в кращому разі тих, кому 20—25 років. Як зізнався один мій знайомий, який працює у «військкоматі»: «Набираємо здебільшого молодих і дурних». Коротше, гарматне м’ясо. А ті, хто старше й тим паче (не дай Бог) ще й із вищою освітою, то «працевлаштуватися» вже не зможуть. Дуже розумні й ставлять запитання...
