Жодної гривні держава не заплатила за загибель 19-річного Євгена Костюка, наймолодшого добровольця серед вінничан, які віддали життя на Донбасі. Рідні не можуть отримати з АТО довідки. Дід загиблого, полковник у відставці, Анатолій Костюк збирається їхати випрошувати довідку у комбрига 128-ї гірсько-піхотної бригади. Про який документ йдеться і чому саме до цього командира поїде близький родич добровольця?..

 

Молодий патріот Євген Костюк, який у 18 літ уже захищав державу зі зброєю у руках, а чи захистить тепер держава світлу пам’ять про нього?

 

Женя Костюк запам’ятався тим, хто його знав, хлопцем з чистими помислами й сильним почуттям дружби і справедливості. В АТО пішов добровольцем. Юнацький порив не могли зупинити ні мати, ні двоє дідусів, один з яких у званні полковника, інший — підполковника. Спочатку служив у батальйоні ОУН, потім — у ДУК «Правий сектор». Побував у гарячих точках, зокрема, у Пісках, що біля Донецького аеропорту, на позиції біля шахти «Бутівка». Саме там обірвалося його молоде життя. 29 травня 2016-го зазнав осколкових поранень. Декілька днів лікарі Дніпропетровської лікарні імені Мечникова намагалися врятувати добровольця. Проте рани виявилися несумісні з життям. 2 червня його серце зупинилося. Приблизно через три місяці після того, 28 серпня, Євгену мало б виповнитися 20. Тільки 20! За втрачену дитину держава не заплатила матері жодної гривні компенсації. Згорьована жінка опустила руки. Дідусь Анатолій продовжує «воювати» за внука. Не в АТО — з військовими чиновниками. Чи на таку пам’ять заслужив Герой, який віддав життя за державу?


Воїни без статусу


— Щоб оформити документи на отримання статусу сім’ї загиблого учасника бойових дій, вимагають довідку, що Женя служив в АТО, — розповідає дідусь загиблого добровольця Анатолій Костюк. — Коли Женя служив у цих підрозділах (батальйон ОУН, ДУК «Правий сектор»), їхнім бійцям не надавали такого статусу. Тільки торік законодавець прирівняв добровольців до військовослужбовців державних формувань, а тоді... Вихід із ситуації порадили такий: взяти підтвердження тих, хто у зоні АТО представляє Збройні Сили, чи інші військові державні структури, що внук служив у зоні бойових дій. У тих побратимів, які контактували із внуком, ходили разом на завдання і т. д. Таких свідчень має бути, як мінімум, два. Але вони обов’язково повинні мати статус учасника бойових дій (УБД). Одного з таких бійців мені допоміг знайти побратим Жені, іншого розшукали волонтери. Але ж на цьому справа не вирішилася...


Як пояснив співрозмовник, на підставі таких свідчень має бути оформлена довідка про участь у бойових діях. Видати її можуть тільки у тих підрозділах, що офіційно беруть участь в АТО і дислокувалися поруч з добровольчим батальйоном.
Пан Анатолій дізнався, що разом із «Правим сектором» у місці загибелі внука стояли воїни 128-ї гірсько-піхотної бригади. Каже, що збирається їхати у цей підрозділ, просити довідку. Волонтери обіцяли супроводжувати. Полковник не може зрозуміти, чому держава так зневажливо ставиться до пам’яті тих, хто віддав за неї найдорожче — своє життя.


— Невже й справді рідні мають «вибивати» такі документи? — запитує співрозмовник. — Легко вмерти за державу, важко довідку отримати від неї.


Гвоздики надламуємо, бо хтось забирає


Нині дідусь і мати Жені зайняті ще одними клопотами — вибирають ескіз пам’ятника на могилу. Не втрачають надії, що їм все-таки заплатять передбачену компенсацію. З цих коштів розрахуються за виготовлення пам’ятника, його встановлення. За час, відколи Євгена не стало, у них неодноразово бували його побратими. Приїжджали з Києва, Івано-Франківської, Хмельницької областей.


— Із громадської організації «Білий молот» привезли медаль «Учасник Євромайдану», нею посмертно нагородили Євгена, — продовжує Анатолій Костюк.


— Чи не найбільше серце болить за одного з хлопців. Він сирота. Приїжджав перед новим роком. Думали, разом з нами відзначить свято. А його наприкінці грудня відкликали на службу. У кімнаті Євгена зберігається все, як було при його житті. Речі на місці. Тільки в одному кутку додалося фотографій, вирізок із газет із розповіддю про нього.


Пан Анатолій, коли приходить до стели з електронним зображенням загиблих в АТО, вона знаходиться у центрі міста на Європейській площі, по декілька разів передивляється розповідь про внука. Завжди приносить із собою квіти.


— Одного разу повернувся через деякий час, а залишених гвоздик не побачив, — розповідає чоловік. — То тепер надламую голівки і так залишаю квіти.


З директором школи №11, де навчався Євген, його рідні домовилися, що висадять алею пам’яті Героїв. У школі створили музейну кімнату. У ній представили матеріали про трьох загиблих випускників — Тараса Сича, Євгена Костюка, а також Валерія Тарнавського, чиє життя обірвалося на афганській війні у радянські часи.


— Восени вже посадили сім берізок, — пояснює Анатолій Костюк. — Навесні ще привеземо стільки ж, і ялинки будуть. Хочеться зберегти пам’ять про Женю.

Вінницька область.

Коментар

Керівник відділу допомоги учасникам АТО Вінницької облдержадміністрації, колишній боєць 93-ї бригади Андрій Грачов (на знімку):

 


— Я особисто мав телефонну розмову з командиром 128-ї бригади, — каже пан Андрій. — Він підтвердив, що їхній підрозділ стояв разом з ДУК «Правий сектор» у той період, коли загинув Євген Костюк. Але в наданні довідки відмовив. Пояснив це тим, що їм заборонили видавати такі документи. Після усної розмови, надіслали офіційного листа командиру. Якщо й на цей раз отримаємо негативну відповідь, доведеться звертатися до суду. Таку пораду дають юристи. Не хотілося б позиватися до бойового командира, але ж без такого документа не зможемо оформити інші, на підставі яких держава має виплатити компенсацію родині загиблого добровольця.

Довідково

Вінницька міськрада виплачує матеріальну допомогу з бюджету пораненим і сім’ям загиблих, незалежно від того, в яких підрозділах вони захищали країну — державних офіційних формуваннях чи добровольчих батальйонах. Родини загиблих отримують по сто тисяч гривень, а поранені — залежно від тяжкості травми, в середньому 25 тисяч гривень.


Фото надано автором.