У цій колонці, яка вже регулярно виходить щосереди, ми наводимо уривки повідомлень, які спрямовують нам у редакцію наші співвітчизники, котрі залишилися на окупованій території.
— Минулого понеділка всі місцеві канали радісно верещали про прибуття чергового «гуманітарного конвою» з РФ, — пише пенсіонерка з Луганська Софія Л. — А от мені цікаво — що вони везуть? І куди потім це «щось» подінеться? В останньому «гумконової» нібито було 500 тонн дитячого харчування. Може, молодим батькам щось перепаде? Теж ні. У нас у будинку дві молоді родини, у яких дітки до трьох років. Малята народилися вже при еленерії. Я поцікавилася в їхніх батьків із приводу «гуманітарки». Немає. І їм ніхто нічого не пропонував.
Виходить так, що росіяни возять сюди в буквальному значенні повітря. Пропагандистське повітря. Солярки в РФ багато, тому не шкода поганяти туди-сюди колону вантажівок і витратити пару десятків тонн пального на пропаганду й гарну картинку для свого ТБ. А це для них значно важливіше за людей...
— Ні, нам ще жодного разу не давали російської «гуманітарки», — пише луганчанин Іван Д. — Хоча у всіх новинах кажуть, що везуть насамперед для соціально незахищених. А хто може бути більш незахищеним, аніж ми із дружиною. Обоє — пенсіонери-інваліди... Але тут раптом зателефонували й сказали прийти за такою-то адресою й одержати продовольчий набір. Я вже було подумав, що на третьому році «незалежності Луганська» дочекалися «гуманітарки» від Росії. Але ні. Це була якась міжнародна релігійна організація. І до російської держави вони стосунку не мають. А коли я поцікавився, хто мене записав у списки одержувачів, одна з жінок, що видавала набори, сказала: «Вас записали ваші друзі, що живуть у Києві...» Хоча ми навіть не знаємо, хто ці добрі люди.
Коли ми з дружиною прийшли додому, то обоє розплакалися. Набір був досить нехитрий: по парі кілограмів різної крупи й цукру, кілька консервів, олія. Та начебто і все. Але не в продуктах річ. Нас зворушило те, що хтось про нас пам’ятає в Києві й намагається допомогти. Зате тут нам розповідають, що луганчан «визволили». А на ділі нас «визволили» від миру, спокою й звичайного людського щастя...
— Я теж одержувала такий набір, — зізналася у своєму листі луганчанка Ірина. К. — І дай Боже їм (представникам цієї християнської організації. — Авт.) здоров’я за це. Я не розуміюся на тонкощах різних конфесій і течій. Тому для мене так і залишилося невідомим, яку структуру ці волонтери представляли. Вони просто допомагали людям, а не нав’язували свої погляди...
Мене останнім часом (особливо після походу в цю християнську організацію) мучить одна думка. Я завжди вважала себе парафіянкою православної церкви Московського патріархату. Але за ці пару років війни мені пропонували допомогу (я сама виховую дитину-інваліда) люди з єврейської громади, зі співтовариства мусульман Луганська. Тепер от іще якась християнська організація, назви якої я навіть не знаю. А де моя церква? Чому в скрутну хвилину навіть словом ніхто не підтримав і не поцікавився, як ми тут із моїм малям? І в голові виникає запитання: «Може, я вибрала не ту релігію?»
Влад СЕМЕНЧУК.
