Книгу спогадів про блискучу операцію спецпризначенців із урятування екіпажу збитого військово-транспортного літака Ан-26 пише нині штурман-полковник Повітряних сил із Вінниці на ім’я Віталій. Один із тих, хто врятувався при падінні літака і кого вивезли з оточення місцеві патріоти. Подробиці маловідомої сторінки війни полковник розповів «Голосу України».
14 липня 2014 року у літак влучила ракета. Командир майор Дмитро Майборода наказав залишити борт. Їх у літаку було восьмеро. Крім командира та другого пілота майора Дмитра Шкарбуна, ще п’ятеро членів екіпажу і десантник, який супроводжував вантаж. Командиру і другому пілоту дивом вдалося утримати машину, поки екіпаж десантувався. Часу на врятування льотчикам Майбороді і Шкарбуну не залишилося. Літак упав біля окупованого Краснодона, на околиці села Давидо-Нікольське Луганської області.
Десантуватися екіпаж почав із висоти приблизно шість тисяч метрів. Куполи парашутів були на виду у бойовиків. Військових одразу кинулися шукати. За взяття у полон льотчиків і членів екіпажу бойовики обіцяли від 25 до 70 тисяч (!) доларів. Тільки один із парашутистів опинився у їхніх руках — десантник. Інші зуміли вибратися з окупованої території. Дотепер дивуються, як вдалося «вислизнути» з-під носа у бойовиків.
Штурман пише спогади в пам’ять про льотчиків
Штурман-полковник Віталій єдиний з екіпажу, хто не відмовився від спілкування з кореспондентом «Голосу України». Поділився інформацією, що пише книгу. Хоче зафіксувати все, що відбулося того трагічного дня. Робить це в пам’ять про двох тезок — командира літака Майбороду і другого пілота Шкарбуна.
Бойовики пройшли поруч два рази, а мене не побачили
— Найперше, що я зробив після приземлення, — закопав парашут, — продовжує полковник. — Це відбувалося у посадці. Через деякий час на краю дороги зупинилися автомобілі. З них вийшла група озброєних чоловіків. Знаходилися на відстані не більше ста метрів. Довелося замаскуватися, як вчили це робити. Вони два рази пройшли біля місця моєї схованки —туди й назад. Це диво, що не побачили.
У нього, як і в кожного з екіпажу, був мобільний. Борттехнік і один з двох бортмеханіків зійшлися в одному місці. Про це дізнався після короткої розмови з ними. Повідомили, що на них уже вийшли люди і будуть евакуювати. Назвали номер телефону того, хто допоможе вибратися.
— Через деякий час мені подзвонили, — продовжує полковник. — Уточнили координати, сказали, в яке місце вийти. Під’їхала машина, і я опинився у салоні. Дотепер не можу зрозуміти, як нашим рятівникам вдалося перехитрити бойовиків. Всіх п’ятьох вивезли за однаковою схемою. Крім десантника, якого взяли в полон, і бортмеханіка Сергія. У нього своя історія порятунку
Посадили в машину і сказали: «Сина вбили «укропи»
Сергій уникає спогадів. Один раз розговорився, коли про їхній екіпаж знімали документальну стрічку. Він теж приземлився у посадці. На ньому була надягнута футболка, планував видати себе за місцевого. Доповз до хутора. Край городів сиділи цивільні, стояла машина. Тільки привітався з ними, а вони одразу: «Ти льотчик із збитого літака?» Змушений був зізнатися. Сказали сідати в машину.
— У машині запитали, чи нема татуювання, — згадує він. — Сказали, якби знайшли символ «Правого сектора», віддали би бойовикам. Куди везуть, не повідомили. Поруч із водієм сиділа жінка. Вона мовила фразу, від якої у військового кров у жилах застигла: «Ми недавно поховали сина. Його «укропи» вбили». Подумав, що шансів на порятунок мало: заберуть життя за життя.
«Царьов дав команду розшукати тебе з-під землі»
Бортмеханіка привезли в Луганськ, зачинили у квартирі й сказали чекати. Пообіцяли, що не здадуть бойовикам: «Якщо Бог тебе врятував, то ми не маємо права відбирати твоє життя». Дали можливість зателефонувати дружині. Тривога відновилася, коли луганчанин почув інформацію, що льотчика розшукують за командою Царьова. Хтось повідомив бойовикам, що його забрав із собою чоловік з Луганська.
— Їдь додому, — сказав йому після цього господар квартири. — Телефонуй, щоб привезли з Вінниці документи.
— Приїхала моя мама, на той час їй було уже 67 років, — продовжує військовий. — Плаче, переживає. Вони їй таку мораль вичитали! Кажуть: «Ви розумієте, що ми вас тут можемо просто розстріляти».
На кожній зупинці через вікно вагона бачив людей з автоматами й з георгіївськими стрічками. Щоразу чекав, що зараз зайдуть і стануть перевіряти документи. Той чоловік з Луганська залишив свій номер телефону і адресу, сказав, у разі чого, телефонувати, він підтвердить, що я його родич. Мовляв, приїжджав нас забрати, але ми не захотіли і залишилися в Луганську. Тільки коли доїхали до Полтави, побачив наш прапор, перехрестився і ліг спати.
ДовІдково
Указом глави держави командиру екіпажу Ан-26 Дмитру Майбороді (34 роки) присвоєно звання «Герой України» (посмертно), його ім’ям названо один із літаків Ан-26 Повітряних сил. Другий пілот Дмитро Шкарбун (36 років) нагороджений орденом Богдана Хмельницького (по-смертно).
ІнформацІЯ до роздумІв
Врятувати екіпаж збитого літака вдалося завдяки операції наших спецслужб і розвідників 8-го полку спецпризначення.
ДослІвно
— Час від часу виникає бажання побувати на тому місці, де повзли на животі, рятуючи життя, — каже Віталій. — Хлопці теж говорять про те саме. Ми зробимо це. Після перемоги!
Віктор СКРИПНИК.
Вінницька область.
