За традиціями соцмереж, у ці дні варто було б помістити на свою сторінку російський прапор. На знак підтримки і скорботи за загиблими у 120-му теракті в путінській Росії. Але не можу! Хоча й співчуваю. Тому що теракти «за спинами жінок і дітей» щодня відбуваються в моїй країні. Саме тому мільйони людей по всьому світу не знімають з аватарок українські прапори з написом «Моє ставлення до Вас залежить від Вашого ставлення до України». Це індикатор порядності людини. І моральний обов’язок кожного росіянина висловити чітко свою позицію — за мир! Тому що російська влада під триколором підло і до жаху ефектно вже стукає в дім кожного. Війною, терактами й «миролюбними» союзами. І мовчати нині — неймовірно принизливо.

 

Антивоєнні пікети в Санкт-Петербурзі.

 

Вікторія ЖДАНОВА (Москва, журналіст, автор текстів до мультимедійних фільмів):

— Російським ЗМІ не довіряю зовсім. Інформацію беру з різних незалежних джерел: «Дождь», «Открытая Россия», Дмитро Гордон, «Сотник ТВ» та інші. Під час Майдану промайнула радісна шалена думка, що нехай наша влада на прикладі України замислиться: адже таке саме може статися й у нас. І вона, справді, замислилася... І ввела війська. Цього я не очікувала зовсім. Мабуть, Україну ніхто й не збирався відпускати в Європу під приводом вигаданих ворогів біля кордонів із РФ. Та й «кримське питання» треба було вирішувати цивілізованими методами, якщо вже так хотілося повернути цей півострів. Я в будь-якому разі вважаю, що це — анексія, і туди не поїду, поки його не повернуть Україні або питання не буде врегульовано іншими правовими методами. Росіяни-«кримнашисти» просто не думають власними мізками, а слухняно споживають ту інформацію, яку їм підсувають наші пропутінські ЗМІ, що розпалюють імперські амбіції й грають на історичній приналежності Криму Росії. Про те, що Україна відмовилася від свого ядерного потенціалу в обмін на територіальну недоторканність, ніхто не говорить, звісно. Цю мою позицію розділяють, на жаль, далеко не всі. У нас тут теж повзуча «громадянська війна». Українцям бажаю йти тільки вперед до цивілізації, свободи та інтеграції з усім світом. Іншого шляху немає!

Аркадій КУЗНЄЦОВ (Москва, юрист):

— Чесно кажучи, я дуже соромлюся писати побажання українцям. На мій погляд, ми, як громадяни країни — міжнародного терориста, не повинні вам нічого бажати. Ми не маємо права. А зобов’язані зробити все, щоб наша країна перестала бути агресором і в ній з’явилася нормальна влада, яка опікуватиметься внутрішніми проблемами, а не кидатиметься на сусідів із сокирою. Ось це й буде найправильнішим учинком із нашого боку! Що стосується взаємин з українцями, які були в моєму житті: пам’ятаю, ще в армії в нас був (що рідкість для 80-х років) дружний колектив. Приблизно третина хлопців — з України, третина — із Центральної Росії, третина — з Кавказу. Багато хто — студенти після першого курсу. Дружили дуже добре, а тертя якщо й були, то звичайні для хлопців 18—19 років. Але тісніше ми дружили із дніпровськими, запорізькими та сумськими, а з донецькими стосунки були хоч і рівні, але без задушевності.

Особисто мені ясно, кому потрібна вся ця війна, — старіючому підполковникові КДБ та його друзям по кооперативу «Озеро». Оскільки економіку вони бездарно «злили», а нафтові гроші розікрали, то, крім «образу ворога» і патріотичної істерики в телевізорі, їм запропонувати людям нема чого. У моєму колі мало хто вірить у цю божевільну пропаганду кремля. Хоча знаю й достатньо тих, хто став її жертвою. Але в значній масі (щонайменше три чверті) думки людей зайняті не цим, а тим, як прожити від зарплати до зарплати, і телевізор хліба не замінить. Тому пропутінські мітинги, якщо на них не зганяти бюджетників і двірників із Середньої Азії, й мають такий жалюгідний вигляд — 100—200, максимум 500 людей, а переважно просто кілька десятків «упоротих» психопатів на кшталт «НОДовцев», яких перехожі обходять із побоюванням, як скажених собак.

Майже десять років тому я спокійно ставився до Путіна. Для мене головним було те, що (як мені тоді здавалося) він мало-помалу вибудовував ринок і не дозволяв провести реставрацію більшовизму. Так, були «Курськ» і Беслан, але це здавалося випадковими помилками. А от 2008-го, коли в Грузії була так звана операція із «примусу до миру», все стало на свої місця. Тоді я остаточно «відв’язався» від пропаганди й перестав її сприймати... До сліз зачепили ваш учорашній Майдан, героїзм захисників, Небесна Сотня. І сьогоднішні воїни, які віддають життя за майбутнє України — та й, по суті, за наше майбутнє.

Віктор СОРОКІН (із Москви, соціокібернетик, Мезос):

— У відносинах з будь-яким народом я спілкуюся лише з тією його частиною, яка не викликає в мене відторгнення. В Україні це насамперед 3,5 мільйона майданівців (за підрахунком з англійського супутника), їхні родичі, друзі й усі ті, хто їм співчуває. Отож для мене всі ці люди — Великий української народ, якому заздрить безправна російська ліберальна меншість. Ви молодці, тому що в області Духа ви — авангард усього слов’янського народу. І вам — СЛАВА! Цілковиту моральну протилежність вам виявили зомбовані російські так звані «патріоти». Замість того, щоб надати братньому народу допомогу й підтримку, вони боягузливо, підло й брехливо скористалися скрутним внутрішнім становищем України й налетіли на її окраїни, окуповуючи й анексуючи цілі області! Звичайно, озброєний грабіжник завжди сильніший за жертву. Саме завдяки зброї й чиннику несподіванки переодягнені російські солдати СИЛОЮ захопили урядові будівлі в Луганську й Донецьку (можливо, і в Криму було так само).

Я бачив ці захоплення в прямому ефірі. Це найважливіші документи російської окупації, і їх потрібно демонструвати щодня! І кожного загарбника має бути названо ПОІМЕННО! А вас підтримує весь світ і 14 відсотків росіян (до речі, не проклинайте всіх росіян одним гамузом!).

Свою думку про те, як Україні вибратися із найважчого за всю історію становища, я писав і публікував не раз. З усіх пунктів зупинюся лише на одному вирішальному. БЕЗ його виконання Україна завжди буде відсталою державою, що «розбудовується». Рішення це полягає в науково-технічній революції. Приклад — Південно-Східна Азія і... хрущовський СРСР. Останній особливо повчальний. П’ять років грамотного науково-технічного буму й... Україна стає хоч і мінімально, але промислово розвиненою державою. Важливо зрозуміти, що від відмови здійснювати науково-технічну революцію Україна втрачає більше, ніж від втрати захоплених територій. Ну а у війні з нахабним супротивником я бажаю українцям тільки перемоги.

Мурман ЧОХЕЛІ (Москва, будівельник):

— Думаю, не помилюся, якщо припущу, що всі пристойні й адекватні люди ділять своє життя на дві частини: життя до подій трирічної давнини на Майдані й життя після них. І зовсім необов’язково для цього бути мешканцем України.

Оcь депутат Держдуми Наталя Поклонська назвала Україну «тимчасово окупованою територією». «Звивин у корі великих півкуль головного мозку лише дві. По одній з кожного боку. Борозна ледь помітна. Обсяг сірої речовини значно менший, ніж у вищих хребетних організмів». Приблизно так уявив собі результати обстеження мозку Поклонської. Нехай медики виправлять.

У Криму посилено концентрацію військ, сили авіації та протиповітряної оборони приведено в повну бойову готовність, повідомив міністр оборони Сергій Шойгу під час доповіді Володимиру Путіну. Кримчанам пообіцяли перетворити їхній півострів на друге Монако, але Крим дедалі більше нагадує північнокорейську військову базу.

Олексій Навальний учергове сказав, що Крим повернути Україні не можна, пославшись на те, що там усім уже видано російські паспорти. Ну як тут не згадати іншого політика, політика у вигнанні, найвидатнішого гросмейстера й живе національне надбання Росії Гаррі Каспарова, який заявляв, що питання повернення Криму Україні можна розв’язати за 30 секунд і виправити вчинене Росією порушення міжнародного права.

І головне — росіянин, якщо тобі не соромно за свою країну й те, що відбувається в Авдіївці, то ти просто не людина!

Україні бажаю якнайшвидшого завершення війни на сході, відновлення територіальної цілісності, а надалі й цілковитого викорінення сепаратистської зарази. У жодному разі не допустити розколу країни й остаточно вирватися з обіймів чекістської Росії. Бажаю українцям не звертати з обраного шляху й успішно просуватися на захід, інтегруючись в ЄС і НАТО. Поки під боком є агресивний сусід,

НАТО може служити бронею. Хочу бачити улюблену Україну процвітаючою країною, без корупції та криміналу, з високим рівнем життя.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.

Фото з архіву Валентина НІКІТЧЕНКА.