Ще до фактичної анексії Криму російські засоби масової інформації вели активну й тотальну пропаганду, суть якої полягала в тому, що все, що є українського, — погано, все, що буде в Росії, для кримчан — добре. Фактично одразу після захоплення адміністративних будівель у Сімферополі, військових частин Збройних Сил України було захоплено і Сімферопольський телевізійно-радіопередавальний центр. Моментально було переналаштовано всі приймаючі й передавальні пристрої. З ефіру зникли українські телеканали, їх замінили російські.
І нині, як і три роки тому, їх основний контент зводиться до прославляння Росії й критики України. Часом складається таке враження, що українські проблеми для російської аудиторії важливіші, ніж підвищення цін, фактична міжнародна ізоляція, проблеми із правами людини тощо. Усі ток-шоу присвячено або темі України, на яких росіян лякають «бандерівською загрозою», або ж сірійській проблематиці, де лякають загрозою американською.
Загальний підсумок цих програм: Росії, мовляв, необхідно зміцнювати свою військову міць, будувати нові кораблі, виробляти нові ракетні комплекси. Пропаганда армійських можливостей також не сходить з екранів російських телеканалів. Показують нове озброєння, запуски ракет, походи військових кораблів.
Центральні кримські телеканали, у кількості чотирьох, також видають в ефір тотальний «одобрямс», ведеться суцільна пропаганда необхідності служби в російській армії, створюються навіть спеціальні програми, в яких молоденькі й привабливі журналістки пробують свої сили в поліції, морській піхоті або в Росгвардії. Жодних критичних програм, жодного слова про процеси, що відбуваються в Криму, над кримськими татарами, так званими «українськими диверсантами», показують лише позитив, як у застійні часи Радянського Союзу.
У чому мета кремлівської пропаганди, а саме там перебуває мозковий та ідеологічний центр, з якого виходять указівки на місця? Насамперед відволікти увагу людей від наявних у самій Росії проблем. По-друге, створити образ зовнішньої загрози, показати, що країна перебуває у ворожому оточенні. По-третє, продемонструвати силу й символ цієї сили в особі російського президента.
Незмінний, як генеральний секретар Леонід Брежнєв, Володимир Путін з великою долею ймовірності балотуватиметься на черговий президентський строк. Йому необхідна країна, яка підкорятиметься будь-якому його слову. Ключовим тут є слово «будь-якому». Так було у випадку з Кримом, коли незадоволених його політикою було піддано обструкції, в тому числі й популярних артистів, які в одну мить зникли з телеекранів. Так було й у випадку із Сирією, коли тверезомислячі політики казали, що це буде другий Афганістан і подальше загострення відносин зі США. Будь-яке слово «проти» безжалісно глушиться, як у часи СРСР глушилися західні «радіоголоси». І навпаки, відбувається справжнє обдурення росіян і тих самих кримчан. З телеекранів мовиться лише «про мудру і правильну політику» самі знаєте кого.
Особливо в останні три роки кримчани почали активно встановлювати супутникові антени в себе в будинках і квартирах. Багато хто, з ким удалося поговорити авторові цих рядків, зізнається, що не дивляться ні російські, ні кримські телеканали. Інформацію черпають здебільшого з Інтернету і з українських телеканалів із супутника.
Не так давно біля прикордонного пункту пропуску «Чонгар» у Генічеському районі Херсонської області встановили високу телерадіовишку, звідки почалась роздача сигналу на Кримський півострів. Північні райони Криму отримали можливість слухати програми українського радіо та цифровий сигнал українських телеканалів. Однак, як переконався особисто автор, сигнал, зокрема радіо, не зовсім стійкий, можливо, потрібне доналаштування устаткування. І сам контент повинен відрізнятися від лобової подачі російських ЗМІ. Необхідно випереджати проросійську пропаганду, робити програми, які будуть цікаві жителям півострова, більше давати російськомовних програм, роз’яснювати кримчанам їхні права, говорити про нерозривний зв’язок з тією Україною, що їм близька і дорога.
Ялта—Джанкой.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
