Невблаганний час забирає у вічність фронтовиків Другої світової. У Млинівському районі на Рівненщині їх залишилось лише сімнадцять, але й не всі з них нині в «бойовому» строю. Тож на мітинг і панахиду з нагоди 72-ї річниці Перемоги над нацизмом, що відбулися на Меморіалі Слави у селищі Млинів, прийшло лише двоє — Володимир Захожий та Василь Рогашко. Обоє, попри те, що вік уже завернув на десятий десяток, на радість усім, сповнені життєвої снаги. Заодно й віри у мирний завтрашній день.
Зліва направо: ветеранів Володимира Захожого та Василя Рогашка на Меморіалі Слави вітають голова Млинівської РДА Петро Рухер та голова райради Богдан Писак.
— Тоді, у сорок першому, не від одного довелося чути: німець, мовляв, настільки сильний, що його навіть цілою Європою не розіб’єш. Розбили. Щоправда, дуже дорогою ціною, як-от на прикладі мого рідного Кораблища. Із села на фронт пішло воювати більш як сто ровесників, хлопців саме у розквіті сил. Із фронту не повернулася навіть половина. А з тих, хто прийшов, кому пощастило вижити, — один на милицях, інший без руки, ще хтось — із глибокою раною... Ніколи не забуду й свого повернення додому. Нібито бравого — бо на грудях медаль «За відвагу», інші нагороди. Нібито щасливого — бо поранило на війні лише раз, і то не тяжко. Водночас надзвичай болючого — бо коли після довгої розлуки зустрілися з батьком, він мене не впізнав. Щоб пересвідчитися, що отой виснажений війною солдат, котрий стоїть перед ним, насправді його син, почав ретельно обмацувати мене. За плечі, за голову, за очі. І лише тоді, коли відчув, напевно, серцем рідну кровинку, спочатку гірко заплакав, а потім кинувся в обійми... — каже 91-річний Василь Іванович Рогашко, у родині якого колись один за одним воювали його прадід, дід, потім батько, а затим і він.
Євген ЦИМБАЛЮК.
Фото автора.
Млинів Рівненської області.
