Укр | Рус
Повідомлення про виграш автомобіля - одна із злочинних схем аферистів Втеча та переслідування: у Рівному поліцейські затримали чоловіка, через дії якого травмувалося троє Прикарпаття: 3 паліїв викраденого автомобіля затримано Офіцерів бригад та підрозділів територіальної оборони навчають за стандартами НАТО До Дня Святого Миколая діти рівненських Героїв отримають грошову допомогу Розгляд справи Кернеса перенесли - захворів суддя У Резолюції Генасамблеї ООН є вимога до Москви вивести своі збройні сили з окупованого Криму і деокупації територій України, - Ірина Геращенко Україна наполягає на присутності моніторингової місії СММ в акваторії Азовського моря, - Ірина Геращенко Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил Віримо, що саме любов до України та єдність допоможуть нам здобути перемогу у війні та мир - пластуни передали Президенту Вифлеємський вогонь миру Львівський кардіоцентр, Дрогобицька лікарня: є нові ангіографи У Знам’янському р-ні - ДТП: п’яний збив 4-річного і втік «Хмельницькелектротранс» потребує... кондукторів Миргород: є вже 3 амбулаторія сімейної медицини Хакера з Кривого Рогу покарають за вірус
Загрузка...
На головну
26.05.2017

Потрібен єдиний центр

Нікіта САМБОЖУК

Розрізненість антикорупційних органів дискредитує державну політику у справі боротьби з корупцією. Надто відсутність єдиного центру в антикорупційній політиці лише породжує додаткову напруженість у суспільстві та державі.

Цю проблему покликана розв’язати реформа, метою якої може слугувати утворення Єдиного антикорупційного центру.

У світовій практиці виділяють як мінімум дві структури антикорупційних органів:

1. Єдині багатоцільові спеціалізовані органи, наділені правоохоронними повноваженнями і превентивними функціями.

2. Розрізнені спеціалізовані антикорупційні інститути. Наявність окремих органів, що спеціалізуються на слідстві, оперативно-розшуковій, дослідницькій та превентивній діяльності.

Із точки зору ефективності, надто в умовах тотальної корумпованості, найбільш адекватною для такої країни, як Україна, була б перша модель.

У такий спосіб працюють (до речі, працюють ефективно) спеціалізовані органи в таких країнах, як Сінгапур, Литва, Латвія, Гонконг.

А в Україні при створенні антикорупційної системи зупинилися на другий моделі. Замість єдиної структури, як, наприклад, це зробили свого часу в тому ж Сінгапурі, у нас сформували як мінімум два основні органи (НАБУ і НАЗК) і кілька допоміжних, у тому числі в структурі інших правоохоронних (САП, яка, формально, підпорядкована Генпрокуратурі) і судових органів (заплановано створення спеціалізованих антикорупційних судів).

Хоча, наприклад, в тому-таки Сінгапурі свого часу було створено єдиний центр (Бюро з розслідування випадків корупції), який поєднав у собі слідчо-каральні і превентивний напрями діяльності. Там громадянин знає, куди звернутися в разі виявлення фактів корупції. Він точно знає, хто відповідає за протидію корупції в країні. Бюро з розслідування випадків корупції Сінгапуру володіє в певному сенсі авторитарними повноваженнями. Такий підхід дає чудовий результат. Наразі Сінгапур серед не найкорумпованіших і успішних країн світу!

Як показала практика, вибір Україною другої моделі призвів до того, що антикорупційні інстанції перетворилися на неповороткі «організми», до того ж з істотним внутрішньоконфліктним потенціалом. Скандал, що стався навколо НАЗК після зриву другого етапу е-декларування, — яскрава того ілюстрація. Раптом з’ясувалося, що в нас в НАЗК ніхто ні за що не відповідає, а його керівники ведуть боротьбу не з корупцією, а один з одним, водночас не забуваючи призначати собі колосальні преміальні.

Існування розрізненої (за другим типом) системи антикорупційних органів, окрім низької ефективності, створило ще й проблему розмитості відповідальності (навіть її відсутність) за антикорупційну діяльність.

Звільнити керівників НАБУ і НАЗК, навіть якщо вони геть не можуть впоратися зі своїми обов’язками, вкрай важко. Тобто у нас утворено антикорупційні органи, які проблематично закликати навіть до елементарної відповідальності за неефективність.

Переслідуючи мету формування рівновіддалених від центрів політичного впливу антикорупційних органів, ми сформували умови для безвідповідальності. Засади квотності та колегіальності породили не якість і професіоналізм, а конфлікти і заангажованість.

У нинішніх умовах Україні, тотально пронизаній хабарництвом, крадіжками, кумівством тощо, необхідна міцна вертикально вибудована організація. Умовно її можна було б назвати як Єдиний антикорупційний центр.

Це може бути реалізовано двома шляхами:

— Повна перебудова антикорупційної системи відповідно до першої моделі. Тобто об’єднуємо НАБУ, НАЗК тощо в єдиний орган і вмонтовуємо його в систему політичної відповідальності певної гілки влади.

— Створення Єдиного антикорупційного центру як інтегрального механізму системи антикорупційної політики країни, який також повинен бути вбудований в систему політичної відповідальності однієї з гілок влади. Такий варіант не передбачає ліквідації або злиття НАБУ, НАЗК. Ми створюємо інтегральний орган, що реалізує свій функціонал, у тому числі за допомогою вже наявних органів. Вони входять до його складу як структурні елементи.

Єдиний антикорупційний центр має бути зрозумілим і доступним громадянам. На певний період часу (5—10 років) його можна навіть наділити, не побоюся цього слова, авторитарними повноваженнями у виявленні, розслідуванні, попередженні та боротьбі з фактами корупції.

Цей орган повинен бути максимально, наскільки це можливо, незалежним у своїй діяльності. Проте незалежний — не означає безвідповідальний. Ефективна робота Єдиного антикорупційного центру має стати частиною політичної відповідальності в державі. Ми повинні визначити, чи буде це відповідальність Кабінету Міністрів або Президента, чи, можливо, Верховної Ради. У них мають бути реальні та дієві механізми впливу на такий центр. Спостерігати ситуацію, як це відбувається нині, коли неможливо кого-небудь закликати до відповідальності за неефективну антикорупційну діяльність, неприпустимо. Також варто виключити момент колегіальності в питанні управління цим органом. Приклад НАЗК свідчить, що це шлях в нікуди.

Наявність Єдиного антикорупційного центру, на моє переконання, дасть змогу максимально сконцентрувати організаційний, матеріальний та людський ресурси і, врешті-решт, зробити ривок у боротьби зі злом корупції. Сьогоднішня фрагментованість унеможливлює рух. Успішний досвід країн, подібних Україні, переконує виключно на користь централізації і єдиноначальності!

Нікіта САМБОЖУК,
директор департаменту
антикорупційної політики
Міжнародного комітету захисту прав людини.

Всі статті рубрики На головну