«Вони просто не знали, що то кошти, які надійшли від передплати, — стверджують деякі, вже колишні, працівники Укрпошти. — Отримали величезні гроші і вирішили, що то прибуток підприємства, та й витратили їх на інші потреби. А потреб дуже багато. Зважте, лише зарплата керівному складу забирає сотні мільйонів гривень. От редакції й залишилися без своїх передплатних коштів».
Наскільки описана майже анекдотична ситуація може відповідати дійсності, сказати важко. Проте дивуватися, як то кажуть, нічому. Новітнє керівництво ПАТ «Укрпошта» взагалі може здивувати запросто. І не лише своїми зарплатами в 100—300 тисяч гривень на місяць.

Було — ваше, стало  —  наше

Газетярі, знаючи звичку рідного монополіста Укрпошти зволікати з поверненням чужого, почали бити на сполох невдовзі після закінчення передплати. Турбуватися є чого. Більшість видань перебиваються з хліба на воду. Заледве дотягуючи до наступної передплати, часто навіть уже з боргами наперед. Найбільше це стосується районних та міських газет, багато з яких і так переживають не найкращі часи у зв’язку з реформуванням (так званим роздержавленням). Бо там проблем — теж тьма тьмуща. Але сподівалися, пошта трохи «проволинить», та, як завжди, невдовзі перерахує всім кошти, передані передплатниками редакціям для друку обраних видань. Але не так сталося, як гадалося. А щоб уникнути хоча б тимчасово обурень і протестів від газетярів, фактичний монополіст на доставку і, як виявилося, на чужі гроші, застосував давно перевірений ручний режим. Деяким редакціям (не найбільшим і таких небагато) повернули всі кошти до копійки, комусь — 50 відсотків, комусь — 30 чи взагалі 10. Розділені таким маневром редакції дезорієнтувалися, тож об’єдналися в прагненні отримати своє (передплатників) не одразу. І тут варто віддати належне керівництву Укрпошти: виграний час — наполовину виграна битва. І справді. Дехто з редакторів сподівався відбутися легкими втратами і в процесі тяганини з так званими партнерами участі не брав. Інші зволікали. Проте...
Є газети, яким підприємство заборгувало понад мільйон гривень. Декому навіть довелося брати кредити, щоб виконувати зобов’язання перед читачами і забезпечити нормальний вихід видань. Чи можливо це в правовій державі? Виявляється, так. Понад те, це можливо на підприємстві, власником якого є держава. На підприємстві, де захмарні зарплати платять керівникам за те, щоб на підприємстві у них все було «супер-пупер». Щоб навіть зауважень не виникало. Тим часом показники чомусь падають. Зокрема, передплатників від кадрової поштової вакханалії втрачають тисячами. Що й казати про шкоду, завдану інформаційному простору і ЗМІ держави.

Побороли чи поборені? За завісою невідомого

Сьогодні в редакціях навіть великих провідних газет ламають голови: то скільки це — не 60 відсотків підвищення передплатного тарифу, а поетапне його збільшення — на 50, а потім ще на 50 відсотків? Це ті самі 60 відсотків, розділені навпіл (30 — на передплату на ІІ півріччя 2017-го, ще 30 — на передплату на 2018-го), від тих, що діють на 01.01.2017 року? Чи другі 30 відсотків братимуть уже від підвищених 130 відсотків? Чи 50? Чи, можливо, навіть це 50 від 100, а через півроку ще 50 від 150?!
Хай би там як було, проте обраний механізм так званої корпоратизації Укрпошти і час її проведення зовсім не сприяють проведенню заходів держави, спрямованих на підсилення її інформаційної безпеки. Щоб не сказати більше. Тож зовсім не випадково постає запитання: то чи є державна політика в підтримці вітчизняних ЗМІ? Та ще й у тяжкий період гібридного протистояння з сусідом, сепаратистами. Коли, погоджуються всі, інформаційні технології в кінцевому підсумку працюють чи не краще, ніж найсучасніші боєприпаси.

Керівництво не почує, бо... навіть не слухає

«Сказати правду, то не дуже й шкодую, що звільнилася, — розповідає колишній начальник ЦОС. — Куди рухається пошта, яке в неї майбутнє, нині нам незрозуміло. Боюсь, що й натхненникам дивного напівтаємного реформування теж. За себе не надто переймаюся, перебуваючи на відпочинку, доглядатиму онука. Більше шкодую за звільнених колег. Одна віддала цій справі все життя, прийшовши сюди ще зі шкільної парти, тож знає всі процеси не за книжками, інша — теж досвідчений фахівець із багаторічним стажем. Чи варто таких звільняти, чи на користь це справі? Нас про це ніхто навіть не запитував. Бо до керівництва на прийом не потрапиш, а пораду чи власну думку з приводу того чи іншого виробничого питання ніхто не те що не питає, слухати не хоче. Можливо, нове керівництво все й саме добре знає. Але де тоді результат?

Невже правда

Один знайомий одного керівника поштового підприємства, як кажуть «не на камеру», розповів: мовляв, запитую, що ви підприємство розвалюєте, безпідставно звільнили з обласної дирекції цілу низку фахівців, без потреби перетасували кадри, передплата падає на тисячі примірників, дирекція взагалі за показниками нижче плінтуса?.. А той у відповідь: «От і добре! Отже, я своє завдання виконав!».
А може, реформатори й справді чітко знають, що треба для поліпшення роботи поштової галузі? Тоді чому б не розповісти про це відкрито? Комерційна таємниця? Тоді розкажіть те, що не є таємницею.
Якщо новомодний менеджмент із захмарними зарплатами вже зробив щось прогресивне (крім звільнень і перетасовування кадрів), скажіть про це відкрито. Порадіємо разом. А якщо щось вагоме — тим паче, адже тоді це одна з найбільш вдалих реформ, — пропонують працівники пошти, які, всупереч здоровому глузду й багаторічній вірній службі, стали зайвими Укрпошті. Долучаються до їхніх переконань і газетярі (керівники ЗМІ, журналісти). Схоже, невдовзі варто буде починати ставити такі запитання й урядові. Щоб не склалося традиційно — хотіли як краще, а вийшло... Адже на кону — потрібне державі й людям підприємство, мільярди викинутих на вітер грошей, інформаційна безпека держави врешті-решт.

Іван ЗАПОРОЖЧАН, 
спеціально для «Голосу України».